Два  Струмочки

З-під коренів старої Сосни, що стояла на галявині лісу, вибралося на білий світ Джерельце. Не велике і не маленьке, з солодкою, приємною на смак водою. Дуже привітний і в міру прохолодний, він заповнив невеличку западинку своєю ключовою водою.
Звірі і птахи лісові приходили і прилітали сюди, щоб втамувати свою спрагу, попивши живої води Джерельця. Люди відвідували його, щоб відпочити у благодатній тіні лісових дерев і спробувати цієї чистої води.
Ганим було Джерельце. Все живе милувалося ним і вітало його радісними посмішками. А Джерельце також було лагідним і привітним зі всіма. Кожного, хто схилявся над ним з бажанням попити прохолодної водички, воно щедро обдаровувало своєю живитворною вологою.
Одного чудового літнього дня, коли лісова западинка до країв переповнилася ключовою водою Джерельця, народилося у нього два сина – два Струмочка. Мати їхня – Вода – ніжно пестила своїх первістків. А вони, непосиди, весело пустували, носилися по тихій поверхні лесового озерця, збурюючи її і наганяючи невеличкі хвильки на пологі береги.
Так пустували Струмочки, поки не вихлюпнулись з западинки і не побігли, куди очі дивляться. Навіть з батьками своїми попрощалися не встигли, так тягнули їх до себе незвідані далі.
Спочатку бігли брати-Струмочки зовсім поряд. Вони навіть могли бачити одне одного. То трішки віддаляючись, коли у них на шляху ставал якийсь горбок, то знову наближалися, вітаючись між собою. Але при цьому кожен з них біг своєю власною дорогою. Дорогою, яку кожен зі Струмочків обирав собі сам. Адже якби вони бігли разом, то це був би один струмочок, а не два…
От так і бігли два Струмочка по прекрасній нашій землі. Вони несли вдалечінь свої сріблясто-блакитні струмені. Бігли вони, переганяючи один одного, і обидва мріяли стати великими і сильними. Їм обом хотілося стати великими Ріками.
На вигляд одинаковими були Струмочки. Та характери у них були зовсім різними. Навіть не зважаючи на те, що в обох текла прохолодна й солодка вода їхнього батька – лісового Джерельця.
Один з братів – той, який першим з'явився на світ, був гордим і пихатим. Він з'явився першим, і тому завжди і всюди бажав бути першим. Навіть рідному братові ні в чому вступати не бажав. Ніхто і ніщо не могло його зупинити.
Другий Струмочок був ніжним і добрим. Він не міг спокійно, як його гордий братець, пробігти повз зів'ялу Ромашку, не напоївши її. Він ніколи не приховував свою воду від людей, звірів і птахів, що знемагали від спраги. Цей Струмочок добре запам'ятав настанови батька-Джерельця про необхідність допомагати всім, хто потребує твоєї допомоги.
- Я біжу прост до Океану! Зливши свої води з ним, я стану його улюбленим сином! – пихато стверджував гордий Струмочок, даремно не витрачаючи свою дорогоцінну вологу і зовсім забувши про те, що він всього лише син простого скромного Джерельця. Невтямки йому було, що Океан, з вишини свого царського трону, навіть не помітить таку мізерію, як він.
У гордині своїй Струмочок нехтував рукою дружби інших струмочків, які зустрічалися на його шляху, не бажаючи зливати свої чисті води з ними. Твердо повіривши у своє високе призначення, він не приймав нічиєї допомоги, яку йому пропонували при пдоланні різноманітних перешкод, які часто зустрічалися на його шляху. Він сам намагався пробити собі дорогу до океанських просторів.
А інший Струмочок, де тільки він не пробігав, щедро поїв поля, луки і сади, що розкинулися на його берегах. Напоєні ним поля колосилися і наливалися ваговитим зерном. На луках трави стояли вище людського пояса. А у садах наливалися сонячним теплом і соками землі чудові яблука, груші, сливи і багато-багато різних інших плодів та ягід. А якими щедрими на урожай стали городи на березі Струмочка! Він навіть сам іноді стримував свій біг, щоб помилуватися всім тим, чому він так допоміг своєю ключовою водою.
Похмурим і одиноким був шлях гордого Струмочка. Безплідними були поля на його берегах. Трави на луках вигорали від спеки. А рідкі, чахлі дерева не могли похвалитися своїми плодами. Тому що не було цих плодів. Не дав Струмочок своєї дорогоцінної води ні полям, ні лукам, ні садам з городами.
Біг Струмочок розсипами безплідного каміння, і нікому було слухати  його пихаті слова. Іноді він намагався заговорити з кимось. Та тільки старі, вкриті мохом, камені на його дні глухо бурчали щось, ніби сварячи його за потревожений сон.
Добрий Струмочок часто зливав свої води з водами інших струмочків. Незабаром він вже невеличкою Річкою біг вперед, у міру своїх скромних сил допомагаючи робити життя на його берегах значно щасливішим. Він не обирав собі легких шляхів і не ухилявся від небезпек. Навпаки, він весь час старався бігти туди, де земля тріскалася від спеки, де все живе гинуло від палючих променів сонця. 
Ставши Річкою, Струмочок щедро поїв спраглу землю, і ця земля розцвітала, животворними соками напоюючи буйні трави. Люди сіяли жито й пшеницю у зволожену Річкою землю, садили на ній сади і городи. 
Чи довго так бігли Річка і одинокий Струмочок – невідомо. Та стало на їхньому шляху величезне Гниле Болото. Лише з висоти пташиного польоту можна було охопити його зором. І ніяк не можна було ні перестрибнути це Болото, ні оббігти його стороною.
Так як гордий Струмочок не особливо клопотався допомогою тим, хто потребував води, то він набагато випередив Річку і першим потрапив у Болото.
Гниле Болото посміхнулося страшною беззубою посмішкою і дико зареготало, радіючи такій несподіваній здобичі. Струмочку нікуди було діватися. Він зі всього розгону потрапив у чіпкі обійми Болота. Воно почало повільно заковтувати пружні струмені Струмочка, забиваючи йому голову болотним смородом.
- Допоможіть! – закричав переляканий Струмочок.
- Рятуйте! – стомлено шепотіли його знеможені струминки.
Хоча й далеко ще була Річка від Гнилого Болота, але почула вона слабкий голосок свого безпутнього братика. Напружила вона сили тисяч струмочків і широким валом пішла у наступ на Гниле Болото.
Злякалося Гниле Болото. Відкрило воно свою бездонну пащеку. Думало проковтнути Річку. Та не так сталося, як гадалося …
Світлі води Річки швидко заповнили всю долину. На місці Гнилого Болота з'явилося величезне озеро. Болотна трясовина поступово осіла на його дно, звільняючи з тривалого полону десятки і сотні маленьких струмочків, які колись зуміла проковтнути. Так і пропало Гниле Болото.
Врятований Струмочок зрозумів свою помилку. Він попросив пробачення у своїх братів і злив залишки своєї водички зі світлими водами красуні-Річки. А нова Ріка побігла далі й далі, не пропускаючи нікого, хто потребує її допомоги, не забуваючи того, ким вона була і ким стала завдяки силі тисяч і десятків тисяч струмочків.
От так: крапелька до крапельки і струмок до струмка – і потекла по нашій землі річка. Ця річка з часом зіллється з іншими річками і тоді всі вони великою, повноводною рікою разом побіжать по нашій прекрасній землі. Річка побіжить до моря і колись увіллє свою долю води до води океану.
Жодні перешкоди не страшні такій річці. Адже у ній закладена сила мільйонів джерелець, що віддають їй свою воду. Вона живе дружбою тисяч і десятків тисяч маленьких струмочків, що несуть цю воду неозорими просторами нашої чудової країни. Ця дружба, як сама жива вода, здатна на багато що. Будь-яка справа їй по плечу.