Хвалькуватий  Боровик

На великій лісовій галявині жили-були гриби.
Багато їх там було. І всі різні: і білі, і підосичники, і підберезники. Всі красені такі, що й очей не відвести. Було там і кілька грибів-поганок. Та хто ж на них дивитися буде? Адже вони нам зовсім не потрібні.
Під шатами старих дубів зарилися в мох дубовики, синяки і моховики. Хитрі лисички поховалися під опалим листям. Під колючими, але привітними і радісними  сосенками зачаїлися маслючки і рижики. 
Солідні білі грузді цілими днями у хованки грають. Розбіглися по всій галявині і тепер ретельно шукають один одного, намагаючись зібратися в одну велику купу. Та їх випередили веселі опеньки. Вони величезною ватагою зібралися на старому дубовому пеньку. І тепер навряд чи ще якісь гриби змогли б назбирати купу, яка була б ще більшою. 
Було на галявині й кілька грибів-парасольок. Вони завжди ростуть віддалік одна від одної. Це вони спеціально так роблять. Щоб, на випадок дощу, якгайбільше лісових мурашок, мушок та інших комашок змогли під ними перечекати негоду. 
А вже сироїжок скільки там було, то їх і не злічити: і червоні, і жовті, і зелені, і сині, і блакитні… Ніяких грибів не буває у лісі так багато, як сироїжок.
Біля старого вузлуватого Дуба, на величенькому, зарослому мохом, горбочку виріс Гриб-Боровик.
Міцний такий красень! Ніжка груба. Шляпка велика. Стоїть – сам собою милується. І надивитися на себе, коханого, не може.
Зо три дні так собою милувався. А потім раптом вирішив над іншими грибами познущатися. Задирати їх і насміхатися над ними почав:
- Гей, ви, грибки–простачки! Рижики–опеньки! Підосичники–підберезники! Дивіться, який я гарний! Який я великий і міцний! Немає в лісі гриба, кращого за мене. Чи ж вам зі мною тягатися? Чи вам силою зі мною мірятись і красою сперечатися?..
Придивилися інші гриби до Боровика. Глянули і здивувалися. Дійсно, гарний гриб. Ніхто й не сперечається. Нічого поганого про нього не скажеш. Але ж навіщо так хвалитися і задаватися? Для чого себе напоказ виставляти, а інші гриби ображати? Вони ж нічим не гірші. Хоча ростом дещо менші будуть. І не такі товсті. Але ж всі їх і люблять, і поважають. І самі гриби, і люди, і звірі та птахи лісові.
Ось, наприклад, Гриб – Підосичник. Чи ж він не гарний? У чому він Боровикові поступиться? Адже він також міцний і теж красень, яких ще пошукати треба. Але ж він своєю червоною шляпкою не хвалиться. І зростом своїм не вихваляється. Зі всіма грибами дружбу веде. Навіть з поганками він завжди ввічливий.
Хитра Лисичка під листочок осиковий так вміло сховалася, що не відразу й знайдеш її. Тао нікому не каже, що вона хитріша за інших, що краще за всіх ховатися вміє. А вона теж справжня красуня. Подивишся на неї, і здається ніби це сонячний зайчик на землю відпочити приліг. Чи сонячна лисичка? Навіть той самий Боровик такими якостями похвалитися не може.
Маленький Маслючок весь маслом намазаний. Його хоч сирим у рот клади, настільки він чудовий! Але й той себе напоказ не виставляє. Не хвалиться, що один такий у лісі. Не вважає себе чимось кращим зв інших грибів.
Солідний Груздь, якого люди наравні з білими грибами цінують, ні красою, ні смаком своїм ніколи не вихваляється. Навпаки навіть. І сусідам-підосичникам радий, і маленькими маслючками милуватися йому не набридає, і з різнокольоровими сироїжками завжди привітний.
Підберезники, рижики, опеньки скромно себе поводять. Дубовики, моховики і сироїжки також від інших грибів нічим не гірші. Кожен з них по-своєму чудовий. І хороший, і смачний кожен по-своєму. Але ж не дзвенять про це на цілий ліс. Нікого зі славного грибного народу не висміюють. Навпаки, зі всіма дружні відносини підтримують.
Навіть зловредний Мухомор, хоча він і вважає себе найголовнішим грибом у лісі, про те мовчить. Знає, що грибники його не люблять, а інші гриби не поважають. Скажи хоча б щось, так відразу ж на сміх піднімуть. Краще вже помовчати.
Спробували, було, гриби Боровика пристидити. Та нічого з того не вийшло. Боровик їх навіть слухати не бажав.
- Що ви там лепечете, малявки–козявки? Мені, з моєї висоти, й голосу вашого не чути. Я найголовніший гриб у лісі! Я найповажніший! Я най … най … най…
Який він там ще «най», Боровик і сам не знав. Тому й відповісти не зміг би, коли б його про те запитали. Добре, що хоч не просили уточнити. Адже нічого не зміг би відповісти. Хоча навряд чи йому соромно стало б від того незнання.
Побачили гриби, що Боровик з їхньою думкою не рахується, і відмахнулися від нього. Як від набридливої мухи відмахнулися. Нехай собі хвалиться, нехай задається Боровик, коли розумом не вийшов. Час розсудить. І все по своїх місцях розставить.
Ростуть гриби у лісі. Не по днях, а по годинах ростуть. У висоту піднімаються. У ширину роздаються. Підосичник навіть хвалькуватого Боровика переріс. Хояа й не на горбочку стоїть. Тільки ніжка у нього трішки тонша. Але ж він Підосичник, а не Боровик. У нього тільки у юному віці ніжка товста. А потім вона в ріст іде і вгору витягується.
А Боровик сердиться, що Підосичник його зростом догнав. Сам вперто, зі всієї сили вгору тягнеться.
- Я, - кричить, - вищим від Дуба виросту. Я над всім лісом царювати буду! Куди вам всім до мене?..
Чи довго так хвалився Боровик, про те я й сам не відаю. Та одного разу прийшов на ліслву галявину Грибник. Зрадів, що грибів на ній так багато. Всі хороші гриби у свій кошик зібрав – і білі, і підосичники, і підберезники, і моховики, і дубовики, і лисички, і рижики з маслюками. Опенькам та сироїжкам теж у кошику місце знашлося. Жодного груздя не пропустив. Парасольки також у лісі не залишив. Тільки гриби-поганки стороною обійшов.
Зібрав гарні гриби Грибник і похвалив їх:
- Хороші гриби виросли! Просто чудові!
От тільки Боровика він не взяв
- Виріс, - сказав, - великий. Але весь червивий і ні на що не придатний. Хоча й гарний з вигляду, та порожній всередині. Ніякої від нього користі. Від першого ж пориву вітра сам впаде.
А Боровик почув такі образливі слова Грибника, і від гніву та надмірної пихи весь надувся. Ну, точно, як повітряна кулька. Хотів щось сказати, та враз луснув, розсипався на дрібненькі шматочки і трухлявиною став. Навіть вітру йому не знадобилося.
Не здогадався тоді Грибник, що Боровика не черви так поточили. Це він від заздрості і зазнайства свого таким трухлявим і порожнім став. Тому й пропав ні за що, ні про що.