Четвер, 28/03/2024, 18:50
Кошик для душі
Пошук
Меню сайту
Проза
Поезія
Тексти пісень
Опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 16
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Хмаринка тегів
Головна » Файли » "Стежки рибальські"

П'янкий смак чужої здобичі
14/03/2016, 18:09

П'янкий смак чужої здобичі

Якось на початку вересня, у п'ятницю, поїхав я до брата допомогти картоплю копати. Поїхав після роботи, під вечір. Так, щоб на суботу залишитися.
Приїхав на початку шостої. Дорогою ще й річкою Стрий помилувався. Про вдалі поїздки на рибалку пригадав. А потім просто на город подався.
Там мене й дощ застав. Ніби й не надто довго йшов. Але всю роботу нам перебив. Адже грунт на полі – чорнозем. Ледь-ледь його дощем промочило, то в город вже не залізеш.
Брат з дружиною до того часу накопали чотири мішки картоплі, яку на велосипедах треба було доставити додому.
-    От добре, що ти приїхав! – зраділа моя братова. – Я тепер у віз впрягатися не буду.
-    Нічого, - підморгнув мені Саша. – Зате ми на рибалку сходимо, якщо вже нас дощ з городу прогнав.
На рибалку, то й на рибалку. Воно й краще. А картоплю ще встигнемо викопати. Адже вересень тільки розпочався.
Поки я перекушував з дороги, Саша швиденько мотнувся до найближчого озерця і малявочницею наловив там десятки три пічкурів.
-    На вечірню ловлю вистачить, - задоволено показав свій улов. – А буде потрібно, то ще зловимо. Їдемо на судака!
Зібралися швидко. А хвилин через сорок вже й на місці були. На Дністрі. 
Брат дорогою добре розігрів мій інтерес до наступної рибалки. Особливо хвалив місце, на яке ми їхали.
-    Один раз я там вісімнадцят судаків взяв! Від кілограма - до двох! Ледве змусив себе вудки змотати. А то всіх переловив би...
Братові я вірю. На відміну від інших горе-рибаків він завжди говорить тільки правду. Я й сам у нього цьому навчився. Так само, як і рибу ловити. Саша на шість років старший за мене. Саме він, коли мені було лише шість років, вперше взяв мене на рибалку. На все життя я тоді захворів цією справою. За що йому дуже вдячний.
Привів мене Саша тоді на місце і каже:
-    От тут і лови! З судаком ти вже не раз зустрічався. Знаєш, як його брати. А про те, що до води далеченько, особливо не турбуйся. Поводи рибку трохи, втоми її, а тоді виважуй його, як відро води з криниці. А я піду за лящем полювати.
Виявляється, Саша сам навіть не думав судака ловити. Все задоволення цієї ловлі мені залишив. І всіх живців також. Ну, хто інший ще так міг би поступити? Тільки брат!
Місце, як на перший погляд, було не зовсім зручним для рибалки. Тільки побачивши його, я зрозумів, чому ми підсака з собою не взяли. Який може бути підсак, якщо до води більше двох метрів? 
Але сама яма була цікавою. Приблизно на чотири метри вона вдавалася в крутий глинистий берег, що постійно підмивався водою. Зворотна течія, ніби знехотя відокремлювалась від основного річкового потоку, постійно кружляла і пінилася під берегом, придаючи цій ямі ще більшої таємничості. У темноті води вгадувалась глибина. З обох сторін ями, вище та нижче по течії, з води піднімалися великі кущі лозняку.
Тут дійсно повинна триматися хижа риба. Вона й не змусила мене довго чекати. Не встиг мій поплавок і двох метрів проплисти по течії, як хтось похапливо, але настирливо потягнув його під воду і повільно повів проти течії. Протягнув з метр під водою і відпустив. Через якусь секунду маневр повторився. А вже з третьої спроби поплавок впевнено потягнуло на дно.
Типова судакова покльовка! Спочатку трохи придушити жертву. Потім розвернути її головою до пащеки. А вже після цього – проковтнути і, не поспішаючи, повернутися в місце засідки.
Подсікання – і під водою хтось впевнено потягнув мою снасть у навислі над водою гілки верб.
Ну, вже ні! Туди я тебе не пущу! Тобі, звичайно ж, хочеться з переляку забитися кудись у корчі і там обірвати цю тоненьку жилку, яку ти й сам тільки тепер зумів розгледіти у ледь мутнуватій дністровській воді. 
Але мені теж дуже хочеться подивитись на тебе, судаче! Просто до тремтіння в колінях хочеться глянути на того, хто намірився поласувати підкинутим мною живцем і таким чином випробувати моє вміння. Не на того натрапив! Хоча б на поверхню води, але я тебе все-таки витягну! А там вже подивимось, хто кого!..
Судак був гарним. Не менше півтора кілограми вагою, він вперто і напористо рвався у глибину, випробовуючи мою жилку на міцність. Але, як би він не впирався, як би не напружував свої сили, судак – не короп і, тим більше, не марена. Йому не властива стрімкість і шалений напір справжнього річкового сазана. Не може він боротися до останнього, як це вміють робити язі чи головлі. 
Та судак теж – достойний суперник рибалки. Не кожний знає, що основний свій ривок, основну спробу обдурити вудильника він приберігає наостанок. Якщо тягнути судака напролом, повіривши у пасивність його опору, то вже під самим берегом він обов'язково зробить свій основний ривок. Після нього більшості рибалок доводиться тільки пожалкувати про гарну рибу, яка була вже зовсім поряд, майже в руках, але яка все ж таки залишилась у своїй рідній стихії. А сам рибалка, залишившись «з носом», змушений тільки стріпувати з себе бризки води, якою по щедрості своїй обхляпав його на прощання судак.
Я про все це добре пам'ятаю. Сам у дурну ситуацію з останнім ривком судака кілька разів потрапляв. Тому даю заарканеній рибі вволю натішитися боротьбою, віддаючи йому жилку з котушки при першій же спробі опору. Погуляй поки що! А, заодно, і стомись. Щоб потім, на твій останній ривок, у тебе сили вже не залишилось. Щоб легше було тебе на крутояр витягнути. Тільки в кущі його не пускаю. А на чистому плесі нехай собі покрутиться. Нехай ще погуляє.
Але судак – не боєць. Вже через кілька хвилин впертої боротьби за виживання він сильно ослаб і дозволив підтягнути себе майже під самий берег. Я уважно слідкував за ним, готовий будь-якої миті відпустити котушку і віддати йому кілька метрів жилки.
Риба намагається зробити свій останній ривок. Але це їй не вдається. Вкрай стомлена, вона забирає якихось півтора-два метри жилки, після чого майже без опору дозволяє знову притягнути себе до берега. Якби поряд був підсак і якби берег не був таким крутим, то я цього судака вже міг би вважати своєю здобиччю. А так довелося ще трішки похвилюватися.
Намагаюсь як можна плавніше підкручувати котушку. Так само повільно і плавно опускаю кінчик свого вудила все нижче й нижче до води. Судак вже достатньо обезсилів. Він сп'янів від річкового повітря. Але він ще здатний трішки побуянити. Може й жилку обірвати. Але іншого способу витягнути його на берег просто нема.
Підтягнувши поплавок майже до вудила, працюю своєю вудкою, як підйомним краном, поступово виважуючи судака з води і переносячи його на берег. Це дійсно було чимось схоже на витягання відра води з криниці, коли обережно тягнеш відро з таємничих глибин, намагаючись як можна менше розхлюпати воду. От тілько само витягування проводилось ніби з допомогою колодязьного журавля.
Першого свого судака я саме таким чином і витягнув на берег. Тільки опинившись у зарослях кропиви, він зробив ще одну спробу повернутися в рідну стихію, підскакуючи над землею у пошуках шляху до води. Саме у такі миті мені навіть шкода стає цієї великої, сильної і красивої риби, яку я так підло обдурив, підсунувши їй живця на гострому гачку. Адже саме я позбавив її можливості і далі вільно плавати у річкових глибинах, у компанії собі подібних. Але, з іншого боку, це – мій рибальський трофей, який я з гордістю буду показувати своїм домошнім, розповідаючи їм про боротьбу з достойним супротивником.
Другого судака я витягнув точно так само, як і першого. А от третій і четвертий виявились хитрішими. Чи більш удачливими? Один з них зумів обірвати мою снасть. А інший, невидимий мною, зумів зняти з гачка живця-пічкура і залишив мене облизнів ловити.
Вже перед самими сутінками на яму несподівано налетіли жерехи. Вони загнали сюди велику зграю верховодки і влаштували на неї своє царське полювання. Наче за велінням свого воєводи, одна частина загону нападників надійно замкнула вихід з ями і верховодки тепер ніяк не могли повернутися на простір ріки. 
У той же час друга група хижаків, яка складалася з півтора-двох десятків метрових рибин, безперешкодно розбійничала у самій ямі. Вриваючись у косяк мальків, вони глушили їх потужними ударами хвостів, після чого, розвернувшись, спокійно ковтали приглушених рибок, щедро набиваючи ними свої ненаситні утроби. 
Наївшись, ці жерехи виходили з ями і ставали на сторожі за її межами. А їхнє місце відразу ж займали інші рибини, і розбій продолжувався з новою силою.
Найцікавішим було те, що все це відбувалося майже у мене під ногами, у якихось трьох-чотирьох метрах від мене. Завжди обережний жерех не звертав жодної уваги на людину з вудкою, яка, не ховаючись, відкрито стояла на березі. А я, роззявивши рот від несподіванки, з захопленням спостерігав за цим зграйним полюванням.
Всього один-єдиний раз за всю мою багатолітню рибальську практику мені пощастило бути свідком такого надзвичайного видовища. Метрові рибини вискакували з води, хляпали по ній своїми сильними хвостами і зразу ж розчинялися в глибині. Вони ніби плавились в останніх променях західного сонця, сріблястими полисками спалахуючи у вечірній воді. 
Саша, завваживши неймовірний шум у місці, де я залишився рибалити, прибіг подивитися, що ж тут трапилось. Ніби зачаровані, стояли ми над рікою, не в силах рушити з місця.
Трохи опам'ятавшись, я вирішив спіймати хоча б одного з цих красенів. Ну, хоча б спробувати. Тому що витягнути його на крутий берег практично не було жодної можливості.
Встановивши півметра глибини, я насадив на гачок самого в'ялого пічкура і тихо підкинув свою снасть у місце, де так буянили жерехи. Не встиг Саша висловити свого сумніву з приводу можливої хватки хижака, як мій поплавок зник під водою, наче й не він тільки що пропливав між хвилями.
- Невже взяв? – здивовано прошепотів брат.
А я відразу ж зробив класичну підсічку і після нетривалої боротьби вивів на поверхню кілограмового … судака. Він не надто й брикався. Ще через якусь хвилину опинився на березі, у компанії своїх товаришів.
А жерехи – нуль уваги. Політ судака з підводних глибин у повітряний простір не справив на них жодного враження. 
Протягом якихось десяти хвилин, поки можна було бачити поплавок, у самій гущавині мисливців-жерехів я спіймав ще двох судаків. Сама ж Цар-риба над моїми спробами спіймати її лише насміхалася. Жерехи били хвостами по моєму поплавку з таким азартом, що, напевно, ще жоден поплавок у світі за всю історію свого існування не отримував стільки побоїв...
От вам і судак! Риба, звична до донного способу життя, при сприятливих для неї обставинах, піднялась майже на поверхню води і почала активно підбирати чиюсь здобич, не дуже й турбуючись тим, що самим мисливцям це може не сподобатись.
Наступного ранку знову йшов дощ. Тому ми ще раз поїхали на річку. Та не судилося... За ніч вода в річці підійшла. Її рівень піднявся більше, ніж на півметра. І сама вода стала мутною, і річка була вже зовсім не та. ТІльки одна-єдина покльовка була у мене того ранку. Тільки один судак став тоді моїм трофеєм. Жерех у ямі більше не з'являвся. 
Більше рибачити на тій ямі мені не довелося. Як потім розповідав Сашко, і сама яма стала не та, і судаків у річці не стільки як колись було. 
А картоплю ми після обіду викопали.

Категорія: "Стежки рибальські" | Додав: fand | Теги: судак
Переглядів: 327 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Бізнес-ідеї
Вчимо English
Друзі сайту

andriana.in.ua

mykolaiv.ucoz.ua

komorashop.com.ua

Graffiti Decorations(R) Studio (TM) Site Promoter

QWW.com.ua - Каталог украинских сайтов
Белый каталог сайтов
Copyright MyCorp © 2024