Понеділок, 22/10/2018, 12:32
Кошик для душі
Пошук
Меню сайту
Проза
Поезія
Тексти пісень
Опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 12
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Хмаринка тегів
Головна » Файли » "Стежки рибальські"

Щучі жарти
18/03/2016, 09:47

Щучі жарти

Давно це було. З тих пір вже понад тридцять років пройшло. А спогади про той випадок і досі в пам'яті оживають. Ніби про вчорашнє, пам'ятаю...
Стояв приємний літній ранок. Саме такий, що  сам на полотно проситься. Мав би хист до живопису, пейзажі цього чудового літнього ранку писав би... Але таких талантів за мною ніколи не водилося. Мене більше до вудок тягне. От така собі поезія в прозі...
Сидів я тоді на невеличкому озерці біля стрімкого Случа з наміром перехитрити ляща. Години дві мучився. Місце підгодував. І на пшеницю, і на горох парений пробував. Червяка і опариша лящу підкидав. Але так і не клюнув мені красень-лящ. Ігнорував і підкормку мою, і насадку.
Вже й сонечко доволі високо у небо піднялося. А поплавки мої, наче приклеєні до води, стоять, не рухаються. 
Не кожний рибалка таку наругу над собою витерпіти може. Не зміг і я. Якщо вже лящ такой незговірливий сьогодні, то потрібно на якийсь інший об'єкт полювання переключитися. Ну, хоча б на щуку. Поки ще час є.
В озері щуки водилось досить багато. Але вона там хитрішою за ляща була. Клювала рідко і дуже обережно. Тому мало хто й намагався її там ловити. А от у меліоративному каналі...
Канал був не широким. Метрів три, не більше. Та й глибини у ньому - сантиметрів тридцять. Яка у такій канаві рибалка?!.  
Але було там одне дуже цікаве місце. Поряд з шосейним мостом канал розширювався до п'яти-шести метрів, а глибина в цьому місці досягала двох метрів. 
Саме у цій ямі й водилися щуки. Всю іншу живність з неї вони вже давно вижили і були там повновладними господарями. Звідтіля вони здійснювали піратські набіги на інші ділянки каналу, наводячи страх і жах на чисельних пічкурів і верхівок. На ранкових зорях щуки розбійничали по всій прилеглій до ями акваторії, а вдень тихо дрімали в тіні крутих берегів, спокійно перетравлюючи свою ранкову здобич.
От на цю яму я й пішов зі своїми лящовими вудками. З жилкою діаметром 0,2 мм... "Якщо навіть відкусять кілька гачків, - думав я дорогою до каналу, - то хоча б парочку, може, й поталанить спіймати".
Пічкурів у такому місці наловити - не проблема. Вже через кілька хвилин з десяток їх крутилося у старій консервній бляшанці. "Для початку досить», - вирішив я і попрямував на яму.
Береги каналу круті. До води не менше ніж півтора метри. А біля самої води - невеличка смужка суходолу. Далі - водорослі і вкрите слизьким мулом дно, що круто йшло у глибину, в саме щуче царство.
Як це часто буває, не встигло моє грузило затягнути на дно першого пічкура, як поплавок захвилювався і побіг-поїхав по воді, ніби втікаючи від когось. Не довго й втікав. Зник під водою, наче й не він тільки що по воді плавав. 
Підсікнув я, наче б то, вчасно. Вудило моє перегнулося навпіл і почало підозріло потріскувати.
Навряд чи я сам, своєю легенькою вудкою, зміг би витягнути це щучище на поверхню. Швидше за все, їй самій було цікаво подивитися на нахабу, що осмілився потривожити її царську особу у її власній домівці. 
Повільно, ніби знехотя, вона спливла на поверхню води. Спливла, як це робить підводний човен. Повільно і поважно.  Наче даючи зрозуміти всьому живому, хто тут справжній господар. Більша за метр у довжину, вона спокійно і трішки осудливо подивилась на мене, потім злегка мотнула головою і так само тихо й повільно опустилася на дно. Ніби й не вона тільки що на гачку була. Гачка, до речі, на вудці не було...
Іншу вудку я закинув на кілька метрів в сторону. Щоб більше не дражнити царицу.
Але і цей пічкур досить швидко знайшов свій безславний кінець у ненаситній щучій утробі. Ця була значно меншою, але потішила рибальське серце своїми кульбітами-викрутасами трішки довше. Хоча результат виявився таким самим...
Тільки шосту чи сьому щуку мені, нарешті, вдалося викинути на берег. Як швидко рухалися її щелепи у спробах перекусити мою жилку! За якусь долю секунди вона вже звільнилася від утримуючої її жилки і почала несамовито підстрибувати на траві, намагаючись якнайшвидше повернутися у свою рідну стихію.
Відкинувши вудку, я диким котом стрибнув на свою здобич, не бажаючи відпускати розбійницю у таку бажану для неї воду. Але, напевно, у щуки мотивація до свободи була значно вищою ніж моє скромне бажання побачити її на сковорідці. Вигнувшись пружною дугою і ляснувши мене на прощання по носі своїм хвостом, вона зкотилася до води, де на якусь мить затрималась на береговому пісочку.
Мудрі люди кажуть, що найшвидше у світі – це думка. Сумніваюсь я в тому... Дуже навіть сумніваюся! Яка там думка?!. Може, при спокійних обставинах воно так і є. А тоді...
Тоді затаєний десь на рівні підсвідомості мисливський (а, може - хижацький?) інстинкт, наче пружину послав моє тіло навздогін за щукою. Я таки накрив її обома долонями. Але не встиг зафіксувати свою хватку, як щука відчайдушним ривком вислизнула з-під моїх рук і кинулась у воду. Не вірячи своєму щастю, вона на якусь мить застигла на мілині. Та саме цієї миті мені вистачило, щоб ще раз накрити щуку руками. Вже у воді.
Спробуйте втримати рибу у воді голими руками. Навіть в рукавицях не втримаєте. І не намагайтесь! По собі знаю.
Наче випущена з лука стріла, рвонула моя щука у глибину. Тільки я її й бачив. Ще й хвостом на прощання по воді плеснула, оббризкавши мені весь фейс.
Тільки через кілька секунд я опам'ятався. Прийшов до себе, і сміюсь сам над собою. А сміятися таки було над чим. Уявіть собі картину: стоїть молодий чоловік на руках, по самі лікті у твані болотній, хляпаючи по воді губами, і рухнутися боїться. Адже ноги десь там, вгорі, за край берега ледь-ледь зачепилися, і от-от зірвуться. Хоч у воду за щукою пірнай! 
Навіть не знаю, ак ту позу правильно назвати. Чи то на руках стою, смердючий мул ними розминаючи, чи, все ж, знаходжуся у якомусь підвішеному стані, зачеплений ногами за берег і готовий у будь-який момент зірватися і хляпнутись у воду. 
А щука, капосниця така, раптом випірнула на поверхню води, головою скрушно покивала і так осудливо говорить мені:
- Ну, й мужик!.. Ну, й мужик нині пішов! Так його й тягне чужу бабу обмацати!..
?..
Я й досі не знаю, чи то кров мені тоді в голову вдарила, чи моє друге "Я", насміхаючись наді мною, голос свій подало... А, може, й справді щука з переляку зі мною людським голосом заговорила?..
Ну, чим не сюжет для передачі "Сам собі режисер"?
Так я тоді й не спіймав нічого. Попередила, видно, "моя" щука своїх подружок. Не клювали вони мені більше.

Категорія: "Стежки рибальські" | Додав: fand | Теги: Лящ
Переглядів: 86 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Бізнес-ідеї
Вчимо English
Друзі сайту

andriana.in.ua

mykolaiv.ucoz.ua

komorashop.com.ua

Graffiti Decorations(R) Studio (TM) Site Promoter

QWW.com.ua - Каталог украинских сайтов
Белый каталог сайтов
Copyright MyCorp © 2018