Частина  І

Незнайко на  безлюдному  острові

1. Як Незнайко захотів стати Всезнайком

Пройшло літо. Вслід за ним разом з перелітними птахами збирався в далеку дорогу вересень. У Квіткове місто прийшла осінь. Але дні все ще стояли теплі. Коротуни зібрали врожай своїх садів та городів і тепер відпочивали.
Одного такого теплого осіннього дня Незнайко сидів на лавочці біля свого будиночку і мріяв. Потрібно сказати, що мріяти він любив понад усе на світі. Ця справа йому ніколи не набридала.
Мрії бувають різними. Великими і малими. Серйозними і смішними. Пончик, наприклад, завжди мріє про солодкі булочки та тістечка. Гвинтик і Шпунтик - про різні технічні новинки і вдосконалення. А Незнайко завжди мріяв про славу. Дуже вже йому хотілось стати найзнаменитішим коротуном Квіткового міста.
У певному розумінні, він і був найзнаменитішим. Але така слава Незнайкові не дуже й подобалась. Навіть - навпаки. Адже всі його знали лише як недотепу, пустомелю і забіяку, який завжди хапається за будь-які справи, але жодної з них до кінця так і не доводить.
Така знаменитість Незнайкові була ні до чого. Йому хотілось чогось іншого. Чогось такого... І щоб одразу!
Але поетом він стати не зумів. На трубі грати не навчився. І малюнки його також нікому не сподобались.
Мріяв Незнайко, мріяв і... вимріяв. А вимріяв він от що. Він твердо вирішив вчитися і прославитись серед інших коротунів своїм розумом. От так!
„У Квітика талант. Тому він і вміє писати вірші. У Тюбика та Гуслі також талант. І тому один гарно малює, а інший пише чудову музику і грає на всіх музичних інструментах. А от Знайко таланту не має! Все, що він видумує, він вичитує зі своїх книжок. Он їх у нього скільки! Отже, саме книжки й зробили Знайка таким знаменитим”.
Навряд чи хто може погодитись з подібними міркуваннями, але Незнайкові вони здавались вірними. Йому раптом все стало зрозумілим. А якщо інші думають інакше, то Незнайко ж у тому не винен.
„От прочитаю всі Знайкові книжки і одразу стану розумнішим за нього! І тоді мене будуть називати Всезнайком. Тому, що я буду знати про все на світі. А Знайко всього на світі не знає! От тоді всі коротуни будуть поважати мене і у всьому зі мною радитись.”
Незнайко не любив відкладати справи у довгий ящик. Втім, у нього й ящика ніякого не було. Ні довгого, ні короткого. Він завжди одразу ж приступав до виконання задуманого. І хоча майже ніколи не доводив початої справи до кінця, це його не дуже засмучувало.
Але Незнайкові страх як не хотілось, щоб будь-хто щось взнав про це його важливе рішення. Дуже вже йому хотілося стати найрозумнішим тайкома від друзів і знайомих - щоб здивувати всіх.
„От візьму найбільшу Знайкову книжку і буду читати її вночі під ковдрою!”
Це ж так романтично! Всі сплять і їм сняться цікаві сни, а ти, вкрившись ковдрою з головою, підсвічуєш собі ліхтариком і просто жменями черпаєш знання з розумних книжок. І кожної ночі ти стаєш все розумнішим і розумнішим. І ніхто про це навіть не здогадується. Ніхто нічогісінько і не знає. А одного разу ранком... Так, так! Одного чудового ранку виявляється, що ти найрозумніший у всьому місті і всі тебе хвалять і у всьому з тобою починають радитись...
От як вимріяв собі Незнайко! Чудово вимріяв!
Але потім він раптом згадав, що вночі всі коротуни сплять. Та й сам він спить також.
„Як же я буду читати, якщо я буду спати? - схвильовано подумав він. - Так я і букв не побачу, і ліхтариком світити не зможу”.
Ця думка дуже стурбувала Незнайка. Спочатку він навіть вирішив, що виконати задумане йому ніяк не вдасться і це його дуже засмутило.
"От якби навчитись читати уві сні! Тобі сниться книжка, сторінки її гортаються самі собою, а ти читаєш і з кожною ніччю стаєш все розумнішим і розумнішим”.
 Але, на жаль, так не буває. Адже навіть якщо взяти книжку під подушку, то не обов'язково ж вона тобі має приснитися. Не сниться ж каша, якщо взяти з собою в постіль ложку.
Та Незнайкова голова завжди була переповнена найнесподіванішими ідеями і тому він досить швидко знайшов вихід з цієї безвихідної ситуації.
«Щоб не спати вночі, потрібно виспатись вдень!»
От і повір після цього, що Незнайко не вміє мислити логічно! Вміє, звичайно! Та ще й як вміє!
Прийнявши таке рішення, Незнайко одразу ж вирішив перевірити свою ідею на практиці і спробувати читати під ковдрою.
Саме в цей час нікого з малюків вдома не було. Отже, ніхто й не заважатиме.
Незнайко швиденько забіг у Знайкову кімнату і схопив найбільшу книжку. Потім він швиденько роздягнувся і, прихопивши ліхтарик, шмигнув під ковдру.
Під ковдрою було темно й жарко. Але ліхтарик світив досить яскраво і все було видно просто чудово. Незнайко приступив до читання заголовку книжки. Він був дуже довгим і не зовсім зрозумілим. Вірніше - зовсім незрозумілим для нього.
- Незнайко! Ти що, захворів?
Незнайко швидко вимкнув ліхтарик і виглянув з-під ковдри.
Біля його ліжка стояв стурбований Пончик.
Треба ж було йому саме тепер, у такий відповідальний момент, прийти за своїми коржиками? Наче почекати не міг! А так як двері своєї кімнати Незнайко в поспіху закрити забув, то Пончик і побачив його в постелі.
-  Я зараз покличу Пілюлькіна! - швидко промовив він і вибіг з кімнати. Навіть про коржики свої забув. А бідний Незнайко й рота відкрити не встиг.
-  Та не хворий я зовсім! - вигукнув навздогін йому Незнайко. Але за Пончиком вже й слід прохолов.
Не встиг Незнайко одягнутися, як в кімнату забіг переляканий лікар Пілюлькін.
- Що з тобою, Незнайку? Що у тебе болить?
- Та нічого у мене не болить! - закричав Незнайко й кинувся до дверей.
Але втекти від Пілюлькіна він не встиг. Біля дверей його перехопили Гвинтик і Шпунтик. А Пілюлькін швидко схопив його за руку й повів до ліжка.
- Ти хворий, Незнайку! У тебе обов'язково болить живіт або вухо. Чого б це ти раптом в постелі вдень лежав? А якщо ти хворий, то тебе потрібно лікувати.
Треба нагадати нашим читачам, що коротуни хворіли дуже рідко. Хіба що ґулю собі хтось наб'є або руку подряпає. Тому Пілюлькіну не часто доводилось проявляти своє лікарське вміння. А він дуже любив лікувати малюків. Лікував же він їх, як ви пригадуєте, йодом і касторкою. Кому ж захочеться хворіти після такого лікування?
Не встиг Незнайко навіть опам'ятатися, як під рукою у нього опинився великий градусник Пілюлькіна. А Гвинтик і Шпунтик вже вкладали його в постіль.
- Та не хворий я, братчики! Я просто відпочити вирішив.
-  Помовчи, Незнайку! Можливо, тобі й розмовляти не можна. От побачимо, яка у тебе температура, тоді й вирішимо, що робити далі.
Незнайко невдоволено посопів трішки і затих. Як переконати Пілюлькіна в тому, що він зовсім не хворий, він не знав. Тому він і вирішив: будь, що буде! Не триматимуть же його в ліжку вічно. Все одно, рано чи пізно, відпустять. 
А лікар Пілюлькін тим часом почав розповідати страшні історії про те, як деякі несвідомі коротуни не бажали лікуватися, через що потім довго і важко хворіли.
Від цих страшних історій Незнайка почало кидати то в жар, то в холод. Він вже й сам забув, чому опинився в постелі. З переляку він навіть зубами заклацав і так почав крутитися під ковдрою, що градусник аж почервонів.
- Сорок вісім градусів! – злякано закричав Пілюлькін. – Та ти най хворіший від всіх хворих на світі! Постільний режим і ніяких хвилювань! І зараз же пий касторку!
Пілюль кін налив цілу склянку касторки, яку вкрай збентежений Незнайко випив без жодних нарікань і знеможено закрив очі.
Через кілька хвилин, коли гіркота в роті стала особливо нестерпною, він відкрив їх і плаксивим голосом запитав:
- Братчики! Я ще живий?..
- Живий, живий, - невдоволено пробуркотів Пілюлькін. – Але будеш ще більш живим і здоровим, якщо будеш слухатися мене і лікуватись, як слід. І не порушувати постільного режиму! А то прив’яжемо до ліжка!
Незнайко трішки заспокоївся і Пілюлькін знову поставив йому градусник. Цього разу температура виявилася нормальною.
- Не, от! – задоволено мовив Пілюлькін. – Трішечки полікувався, і відразу ж почав одужувати! А ви всі кажете, що касторка – ніякі не ліки. Ще й які ліки! Он якого хворого майже відразу вилікували!
Після цих слів лікаря Незнайко швиденько схопився з постелі.
- Отже, мені вже можна йти гуляти?
- Ні, ні, ні! – аж руками замахав на нього Пілюлькін. – Тобі ще потрібно полежати. Якщо повністю не вилікуєшся, то твоя хвороба може й повернутися. Що тоді? Знову тебе лікувати?
Незнайко скорчив багатостраждальну міну і, зітхнувши, знову поліз під ковдру. Там він побачив свій ліхтарик і йому все пригадалося. Він згадав, що вирішив стати Всезнайком і як це можна зробити.
- Добре! Якщо я хворий, то не заважайте мені хворіти. Тобто, тьфу, - не заважайте мені лікуватися. Йдіть геть всі! А я буду лежати і лікуватися. І двері закрити не забудьте!
Пілюлькіна дуже здивувала така швидка згода Незнайка на лікування. Але здивування свого він нікому не показав. Він випроводив всіх малюків з кімнати й тихо зачинив за собою двері. Тільки пальцем на Незнайка посварився на прощання. Щоб той пам’ятав про його настанови.
Незнайко витягнув з-під ковдри книжку і знову почав її читати.
Потрібно сказати, що до цього часу він серйозної книжки навіть в руках не тримав. Адже він любив лише книжки з малюнками. Особливо казки. А в цій книжці малюнків не було зовсім. Тому що це була зовсім не казка. Навпаки, це було дуже розумна книжка. Але читати її Незнайкові чомусь перехотілося.
- І що в ній Знайко знайшов? Може й сам не читав, а лише хвалиться…
Незнайко тихенько встав з ліжка й пішов за іншою книжкою. Тепер він взяв тоншу. Але й вона його не зацікавила. Прочитавши цілу сторінку, Незнайко зрозумів лише те, що в книжці були знайомі йому літери. Та й то не всі…
„Як же мені стати розумнішим, якщо я в цих книжках ну нічогісінько не розумію? Невже у мене знову нічого не вийде?”
Засмутився Незнайко. Сумував він так, сумував, а потім раптом згадав. Навіть по лобі себе кулаком вдарив.
- Який же я осел! І як це я відразу не здогадався? Адже ж це так просто! У Знайка ж є окуляри! Саме тому він розуміє ці книжки!
Незнайку, Незнайку! Де ж це бачено - пов'язувати розуміння написаного в книжці з окулярами? Коли ж ти порозумнішаєш?
Але Незнайко до свого внутрішнього голосу прислухатися не став. А шкода! Варта було б. Та він все ж вирішив, що лише в окулярах вся й справа. Що саме ці чарівні скельця й зробили Знайка таким розумним.
Тому він знову встав з ліжка і швидко побіг у Знайкову кімнату за окулярами.
У Знайка було декілька окулярів і він, звичайно ж, не носив їх всі одразу.
Незнайко вибрав найкрасивіші окуляри й начепив їх собі на носа. Але скельця в окулярах чомусь виявились дуже мутними й він через них нічого не бачив.
"Потрібно їх протерти", - вирішив Незнайко й швидко витер скельця об Знайкову ковдру.
Тепер скельця здавалися чистими. Та варто було Незнайкові знову одягнути окуляри, як всі предмети в кімнаті наче огорнулись густим білим туманом. Незнайко здивувався. Ніби й чисті, а все одно нічого через них не видно?!.
Це його здивувало ще більше Але потім він вирішив промити окуляри під краном. Ще й намилив їх добре. Та, на жаль, результат був таким самим. Другі та треті окуляри виявились такими ж...
"Як же можна читати в таких окулярах?" - здивовано сам себе запитав Незнайко. Та відповіді на це питання він не знайшов.
Але потім він вирішив, що саме такі окуляри й потрібні для читання вчених книжок. Тому він знову начепив їх собі на ніс, широко розставив руки й попрямував у свою кімнату.
В окулярах Незнайко зовсім нічого не бачив. У суцільному тумані він пішов зовсім в іншу сторону і боляче вдарився чолом об щось тверде. Виявилось, що це був ріжок шафи. А на чолі у Незнайка одразу ж з'явилась велика ґуля.
„От дурень! Ні, щоб одягнути окуляри прямо в ліжку!"
Так Незнайко й зробив. Але в окулярах він не лише букв, але й самої книжки майже не бачив.
- Подумаєш! Дуже мені потрібно ставати Всезнайком! Не хочу більше вчитися! І книжки ці читати більше не буду! А окуляри мені й зовсім не потрібні! Й так знаменитим стану!
Так черговою невдачею завершилось нове захоплення Незнайка. А все тому, що йому знову не вистачило наполегливості й працелюбства.
Незнайко був сердитий - і на книжки, і на окуляри, і на себе самого. Особливо ж - на Пончика та Пілюлькіна. Чого лише не довелось натерпітися через ту науку!
А згадавши про гулю на лобі, Незнайко засмутився ще більше.
„Знову Пілюлькін лікувати мене буде. Тільки тепер уже йодом.”»
Згадавши про цю корисну, але надто вже кусючу рідину, Незнайко швиденько одягнувся і втік з дому. Ставати Всезнайком йому перехотілось.

2. Як Незнайко вчився стріляти з рушниці

Коли Незнайко, порушивши постільний режим, втік з дому, він попрямував до свого друга Гуньки.
Гунька був тихим і не сварливим малюком. Незнайко завжди верховодив над ним. Гунька, переважно, його слухався. Та іноді й він не витримував Незнайкового командування і вони сварилися, а іноді й билися. Але потім вони швидко мирились. Тому, що були друзями.
Гуньці чомусь не хотілося бути знаменитим. Йому й так було добре. Але він був справжнім другом і йому дуже хотілось допомогти Незнайкові.
Нещодавно Гунька заприятелював з мисливцем Пулькою. Згадавши про його рушницю, він запропонував Незнайкові піти до Пульки і навчитися стріляти з неї.
Як не дивно, але Незнайко ніколи не стріляв з рушниці. Хоча він віддавна жив з Пулькою в одному будинку й навіть дружив з його собакою Булькою, про рушницю йому якось і не думалось.
Пропозиція Гуньки Незнайкові дуже сподобалась і друзі пішли до Пульки.
Ви, мабуть, пам'ятаєте, що Пулька був знаменитим мисливцем і що у нього навіть була справжня рушниця, яка стріляла корками. А його Булька був єдиною мисливською собакою в місті, так як саме його господар був мисливцем.
Пулька дуже зрадів гостям.
- А казали, що ти захворів, Незнайку, і що лікар Пілюлькін змусив тебе випити ціле відро касторки.
Незнайко невдоволено поморщився, згадавши Пілюлькіна і його наказ не вставати з постелі. Та й склянку касторки забути йому було важко. Але в синьому небі яскраво світило сонце і настрій у Незнайка вже давно покращився. Адже він ніколи й не сумував особливо довго.
- Ні. Це все Пончик вигадав. Попадись він мені лише! 
Друзі повідомили про мету свого візиту і Пулька почав показувати їм свою рушницю.
Рушниця Незнайкові дуже сподобалась. Він уявив себе знаменитим мисливцем, який зумів подолати найбільшого лева в світі. Буйна уява так захопила його, що йому, звичайно ж, одразу захотілося навчитись стріляти з рушниці.
А Гуньці стріляти не хотілось зовсім. Йому просто приємно було дивитись на Незнайка. Особливо, коли він чимось займався.
- Навчи мене стріляти з рушниці, Пулька! Навчи швидше! Я також хочу полювати на диких звірів!
- А де це ти бачив у нас диких звірів, Незнайку? Нема їх у нас зовсім. І ніколи не було. А з рушниці я лише в мішень стріляю.
- Навіщо ж тобі тоді рушниця, якщо диких звірів нема?
- Як, навіщо? А раптом вони тут з'являться? Вони ж всіх коротунів до смерті налякати можуть. Хто ж їх захищати буде? От ми з Булькою й захистимо. І з нашою рушницею.
-  Добре, добре, Пулька! Навчи й мене стріляти. Адже я також хочу коротунів захищати. Коли ти втомишся стріляти, я тебе зможу підмінити. І тоді нашому місту ніякі звірі не будуть страшні. Боюсь лише, що у мене знову нічого не вийде. Безталанний я якийсь.
- І зовсім ти не безталанний! Просто, тобі не таланить і ти ще не знайшов справи, яка б тобі сподобалась. А з рушниці стріляти дуже просто. Давай, покажу!
Пулька прибрав зі стола свою улюблену кришталеву вазу. Потім він начепив на стіну аркуш паперу з намальованою на ньому мішенню, зарядив рушницю й почав пояснювати.
-   Щоб   влучно   стріляти,   потрібно   вміти   добре прицілюватись. А щоб добре прицілюватись, потрібно подивитись на приціл, навести його на ціль й плавно спустити курок. Ось так.
- Бах! - корок полетів прямо в центр мішені, вдарився об неї і впав на підлогу. 
Що й треба було довести!
-  Тепер спробуй ти. 
Пулька швидко перезарядив рушницю й простягнув її Незнайкові.
-  І це все так просто? Подумаєш! Велика наука! Дивись сюди. Дивись туди...
Незнайко спочатку подивився на приціл, потім на мішень. А рушниця в цей час якось сама собою подивилася зовсім в іншу сторону.
- Бах!..
З Пулькиної шафи, що стояла досить далеко від мішені, у всі сторони посипались кришталеві уламки. Це було все, що залишилось від улюбленої Пулькиної вази.
- Що ж ти наробив, Незнайку? Це ж моя улюблена ваза! Я її від тебе спеціально на шафі сховав.
-  Подумаєш, ваза! Велика важність. А чого вона смикається? Рушниця якась неправильна!
-  Сам ти неправильний, Незнайку! За що не візьмешся, все у тебе не виходить. А все тому, що поспішаєш. Нема у тебе сили волі! Безвольний ти коротун!
- Чого, чого це у мене нема? Це я безвольний? Та я тебе за такі слова! 
Ображений до нестями, Незнайко з кулаками накинувся на Пульку.
Гунька почав рознімати забіяк, але у нього нічого не вийшло. Навіть Булька не міг розняти їх, хоча старався зі всіх сил, гавкав до хрипу і тягав їх зубами за одяг.
А Пулька з Незнайком, здавалося, зчепилися не на жарт. Вони впали на підлогу й почали качатися по всій кімнаті.
Але тривало це недовго. Коротуни взагалі народ мирний і б'ються вони дуже рідко. Тому ця справа їм швидко набридла.
- Добре, Пулька! Ти мені вибач. Давай миритися! 
Потрібно сказати, що Незнайко дуже рідко визнавав свою провину. Але тепер він це зробив. До того ж, зробив сам. Ніхто його до того не примушував. Тому Пулька й вибачив йому. Не будеш же вічно битися, сваритися або навіть сердитись через якусь вазу. Навіть якщо вона й була дуже гарною й найулюбленішою.
Втрьох вони швидко прибрали всі шматочки розбитої вази. Лише Булька всім заважав. Він і далі сердито гарчати на малюків. Ніби дорікаючи за надмірну гарячковість.
- А чому це ти сказав, що вазу від мене на шафу ховав? Чи я тобі не друг?
-  Що ти, Незнайку! Звичайно ж, друг! Просто, ти, коли щось розповідаєш, то так руками розмахуєш, що будь-що зі столу скинути можеш. Тому я й поставив вазу на шафу.
Пояснення було дуже правдоподібним і Пулька, звичайно ж, мав рацію. З Незнайком доволі-таки часто траплялись різні неприємності. Але сьогодні йому дуже вже хотілось хоч чомусь навчитися. Тому він і не образився на Пульку.
- Добре, Пулька! Давай свою рушницю і вчи мене стріляти.
- Ні, Незнайку! Так ти і вікна повибивати можеш, і нас з Гунькою покалічиш. Краще вже ми підемо на річку. Там нікого нема. Стріляй - скільки душа забажає.
Пропозиція Пульки була дуже розумною і Незнайко з нею погодився. Свиснувши Бульку, друзі бадьоро закрокували до Огіркової річки.
- А в що ж я тут буду стріляти? Тут і мішень причепити ні до чого.
- Стріляй в камінь. Він не розіб'ється. І йому не боляче. 
Незнайко стріляв довго. Аж поки сонце не схилилось до обрію. Стріляв і сточи, і лежачи, і навіть сидячи. Але не вцілив ні разу.
- Ну чому в мене нічого не виходить? - зі сльозами на очах запитав він у друзів. - Ні на трубі грати, ні з рушниці стріляти.
- Так...- розпачливо похитав головою Пулька. - Мисливця з тебе не вийде.
Він взяв свою рушницю і пішов додому. А Незнайко впав на землю і, заливаючись сльозами, з розпачу задриґав ногами.
- А-а-а! Знову в мене нічого не виходить!..
Гуньці також було дуже сумно від такого невезіння друга і він, як лише міг, став заспокоювати Незнайка. Навіть Булька жалібно заскавчав, пританцьовуючи біля невдачливого мисливця. Він намагався язиком злизнути його сльози й хоча б трішки заспокоїти.
А в цей час у річці хлюпнулась риба. Потім ще одна. Потім ще.
-  Навіть риба наді мною насміхається, - продовжував побиватися Незнайко. - Он як хвостом по воді б'є! Ніби дражниться-а-а!
Раптом Гунька, згадавши про щось, аж підскочив на місці.
- А чи не спробувати тобі ловити рибу?
- Яку ще рибу? – не зрозумів його Незнайко.
- Як, яку? Ту, що в річці плаває. На вудку ловити! у, що в річці хлюпочеться. Вудкою!
Ця ідея видалась Незнайкові заманливою. Сльози його одразу ж висохли і він з надією подивився на річку.
- А що? В нашому місті ніхто цього не вміє. Отже, я буду першим! Але як же я навчуся ловити рибу, якщо мені ніхто й нічого підказати не зможе?
-  Ходімо до мене! Я маю книжку про рибну ловлю. Красива книжка. З малюнками. Прочитаєш її й сам все зрозумієш.
Незнайка й умовляти не довелось. Він готовий був хоч зараз почати ловити рибу. Але спочатку треба було хоча б заглянути в книжку.
Друзі весело попрямували до Гуньки. Всю дорогу вони обговорювали нове захоплення Незнайка, навіть не підозрюючи про те, що воно приведе його до нових пригод і знахідок.

3. Незнайкова вудка

Книжка дійсно була дуже цікавою.
Найголовнішим було те, що на кожній її сторінці були кольорові малюнки. Це Незнайкові сподобалось найбільше. На малюнках були зображені диковинні риби. Він таких і не бачив ніколи. А ще в книжці були малюнки з зображенням риболовних знарядь. Чого тут лише не було! І гачки, і поплавки, і вудлища.
Проглянувши книжку, Незнайко твердо вирішив стати знаменитим рибалкою. Це ж так просто! Закинув вудку у річку – і зловив рибу. Коли він стане рибалкою, то обов'язково спіймає Велику Рибу. Щоб не дражнилася!
Спочатку Незнайко дивився книжку разом з Гунькою. Навіть Бульці показував деякі малюнки. Булька, звичайно ж, висловити свою думку не міг. Він лише здивовано гавкав і підбадьорюючи помахував хвостиком. Ніби заохочував Незнайка до цієї справи.
Потім Незнайко взяв книжку й пішов додому. Дуже вже йому не терпілось якнайшвидше зайнятись риболовлею.
Ви, звичайно, пам'ятаєте, що Незнайко не дуже любив читати. Хіба що казки та книжки про захоплюючі пригоди. Але в цій книжці було так багато малюнків, що він вирішив навчитися ловити рибу по них. Навіщо йому читати, коли й так все ясно?
Але спочатку потрібно було зробити вудку...

Далі буде...