Частина I.   «ПТАХ  НАДІЇ»

Замість  передмови

Адмірал Андрій Смоловий вів свою ескадру до Магеланових Хмар. 
В ескадру входило п’ятдесят ракетних крейсерів класу «Посейдон», оснащених найсучаснішими системами космічного озброєння. До складу кожного з екіпажів було включено випускників Академії астронавтики, які по завершенні цієї експедиції повинні були пройти атестацію і отримати скерування на подальшу службу в різних підрозділах флоту.
Метою експедиції було виявлення сил і намірів можливого супротивника, який реально загрожував Системі. Про саму загрозу дізналися після перехоплення радіоастрономами Плутону майже сотні радіограм, які йшли саме з Магеланових Хмар. У цих передачах було щось таємниче і незрозуміле людському мисленню. Навіть найсучасніші ЕОМ далеко не відразу змогли розшифрувати ці послання чужих світів. До того ж, невідомо було, кому саме призначалися ці сигнали. Адже простір навколо Сонячної системи на десятки і навіть сотні світлових років було вже давно розвідано й вивчено. Він являв собою таку собі міжзоряну пустелю, у якій не було навіть натяків на розумне життя. Але ж не до мертвих зірок йшли ці таємничі передачі! У них вгадувалось щось зловіще й загрозливе. 
Лише через двадцять років вдалось розшифрувати код і прочитати ті радіограми. Важко було уявити, наскільки великою була Імперія Зла, розташована десь у зоряних скупченнях Магеланових Хмар, і наскільки значними були її сили та можливості. Але було цілком очевидно, що Зло це направлено саме проти Землі - колиски цивілізації Системи.
Ось чому адмірал Смоловий вів ескадру своїх вихованців у Далекий Космос. Ось чому людство наполегливо готувалось до відсічі можливій агресії. 
За всі ці роки в Системі було створено потужний космофлот, бойові кораблі якого були здатні вести бойові дії за тисячі і навіть мільйони парсеків від Сонячної системи. При цьому вони були абсолютно автономними і незалежними від підтримки метрополії. А страшна руйнівна сила нової зброї крейсерів флоту стала такою потужною, що одного залпу бортових систем одного-єдиного корабля було б цілком достатньо, щоб повністю знищити невеличку планету типу Землі чи Венери. 
Політ тривав уже двадцять днів, коли прямо по курсу було виявлено невідомий космічний корабель. Він був настільки маленьким в порівнянні з громаддям сучасного крейсера, що його можна було прийняти за звичайний розвідувальний катер. Про знахідку відразу ж доповіли адміралу. 
Приймаючи до уваги навислу над Системою загрозу, адмірал спочатку мав намір знищити невідомий космічний корабель. Тим більше, що незнайомець не відповідав на запити і прямував до кораблів ескадри. Але щось стримало його від цього. Занадто вже цей космічний мандрівник був схожим на перші зорельоти землян...
Невідомий корабель було захоплено силовими полями і поміщено у вантажний відсік «Антареса» - флагманського корабля ескадри. Навіть з самого вигляду цього космічного блукальця можна було зробити висновок про те, що він побував у досить серйозних боях. Дивним було тільки те, що він не розлетівся на шматки після таких серйозних пошкоджень. 
Після проведення його дезактивації та обеззаражування адмірал віддав розпорядження про проведення дослідження космічної знахідки.

Розділ 1. Таємничий  корабель

Розібрати назву корабля на його корпусі не було жодної можливості. Вітри надто гарячих битв настільки обпалили його обшивку, що від неї мало що й залишилось. Але сам тип корабля дійсно свідчив про його земне походження. Вхідний люк також неможливо було відкрити, так як розплавлений метал міцно з’єднав його з корпусом корабля. Хромографічний аналіз визначив вік металу – понад п’ятсот років.
- П’ять століття! – з сумішшю пошані і здивування відзначив молодий астрофізик Лу Крон. - Це початок освоєння планет Системи! Час перших польотів до Плутона!
- Так! - підтримав його капітан Сольвінг - командир флагманського корабля. – І час перших міжзоряних експедицій. На жаль – невдалих…
Тим часом роботи прорізали отвір в корпусі корабля і члени екіпажу змогли нарешті задовольнити свою цікавість і оглянути цього космічного мандрівника зсередини.
Молодий космопілот Рікко Зітти першим зайшов у рубку управління корабля і розгублено застиг на її порозі.
- Адмірале! В кріслах корабля сидять два … дракони! Вони, звичайно, вже давно мертві, але це саме такі дракони, які колись існували лише в дитячих казках доісторичних часів!
- Мабуть що, не тільки в казках… - задумливо мовив адмірал, проходячи в рубку і не менше молодого пілота дивуючись з видовища, яке відкривалось перед очима.
Це дійсно були дракони. Саме такі, про яких багато хто з них колись читали в старовинних дитячих казках. Але це була зовсім не казка. Ці монстри були реальними. Реальними, як світло Сонця, як саме життя на Землі чи на будь-якій іншій планеті Системи.
Зріст драконів сягав майже п’яти метрів. З вигляду вони дещо нагадували доісторичних тиранозаврів, але багато в чому й відрізнялися від них. У них були могутні лапи з великими закрученими кігтями, величезні хвости і жахаючі голови зі смертельним оскалом гострих зубів у наполовину роззявлених пащеках. Самі ж голови були увінчані двома гострими, злегка підкрученими рогами. Вся шкіра велетів була вкрита грубими кістяними наростами, які являли собою суцільний кістково-лускуватий панцир. Засклілі, налиті кров’ю очі, здавалось, крізь морок століть злобно дивляться на застиглих перед ними людей. Крісла астронавігаторів колись розвалились під цими велетенськими тушами.  Здавалось, що ці монстри якось зовсім випадково залізли в надзвичайно тісну для них кабіну зорельота і навіки застигли в ній, вражені невідомим ворогом. Зовсім недоречними були вони в цій рубці. Як два бугая в кабінці сучасного ліфта.
Першим опам’ятався Лу Крон.
- Бажано б покрити їх консервантом. Щоб зберегти до нашого повернення в Систему. Таких зразків нема в жодному з музеїв на наших планетах.
- Це вірно, - відгукнувся на його слова адмірал. – Таких ніде нема. Передайте біологам моє розпорядження про консервацію драконів. Коли ці роботи будуть завершені, ми розберемо корпус корабля і витягнемо їх з рубки.
- Але як ці тварюки могли залізти в зореліт? - знічено мовив капітан Сольвінг. - Через люк ввійти вони ніяк не змогли б…
- Це дійсно загадка… 
Навіть адмірал Смоловий, який встиг немало дивовиж побачити на своєму віку, ніяк не  міг прийти до себе. Загадка одночасно була і цікавою, і абсурдною. Дракони не могли залізти в корабель. Це однозначно! Але ж вони туди таки залізли… 
- Розгадати цю загадку нам вкрай необхідно! І мій внутрішній голос наче намагається застерегти від чогось… Чи нема тут якогось зв’язку з нашим теперішнім завданням?
Всі пригадали про космічну загрозу Системі і від побаченого ними на цьому дивному кораблі ця погроза чомусь стала ще більш реальною і зримою.
- Потрібно знайти бортовий журнал і спробувати розшифрувати його записи.
Капітан Сольвінг почав шукати бортжурнал, ледь не перекинувши при цьому одного з драконів.
- Обережніше, капітане! А то мертвий дракон потягне вас за собою до Пекла!
Журнал лежав у прозорій пластиковій коробці, наглухо запаяній зі всіх боків. Але прочитати на ній хоча б щось було неможливо. Сама коробка була пробита і майже повністю оплавлена. Така ж доля спіткала й сам бортжурнал. Лише деякі букви та уривки слів свідчили про те, що він вівся однією з земних мов. Дізнатися про щось більше з цієї знахідки не було жодної можливості.
На щастя, біля лапи одного з драконів було виявлено великий блокнот, пластиковий футляр якого був зовсім цілий. А це вже вселяло надію на те, що бодай щось з нього можна буде дізнатися. Швидше за все, це був щоденник одного з учасників експедиції.
- Це чийсь щоденник! І писався від однією з земних мов! Швидше за все - на одній з романських. Адже тут латинський шрифт. Отже, щоденник писали люди, а не ці тварюки! Це - земний зореліт! І нам конче необхідно дізнатися про його трагедію.
Водночас і гіркота, і радість звучали в словах Сольвінга, який бережно тулив до грудей свою безцінну знахідку.
- Не подобається мені все це, - задумливо пробурчав адмірал.
Члени екіпажу чи не вперше побачили у своєму командирі звичайну літню людину, яка була навіть дещо пригнічена вантажем відповідальності за долю експедиції. Наче це був не владний адмірал, командир, за плечима якого довгі роки служби в космічній розвідці і неймовірна кількість здійснених ним відкриттів та подвигів. Але це була людина, яка вже давно була їхнім кумиром і за якою вони всі готові були йти у вогонь, у воду і навіть в саме Пекло - тільки б з честю виконати покладене на них завдання і відвернути від людства грізну небезпеку.
- Капітан Сольвінг! - голос адмірала знову набув металевого відтінку і всі присутні витягнулись перед ним по стійці “струнко” в очікуванні наказу по експедиції.
Це дійсно був перший бойовий наказ. 
- Ввімкнути мовлення на всі кораблі ескадри! Оголошується бойової готовності № 1 по всіх екіпажах! Віднині всі вахти на кораблях – бойові. “Артаресу” - дотримуватись попереднього курсу на Магеланові Хмари! Крейсерам супроводження - розосередитись на пів парсека в різні сторони від флагмана! Капітану-командору Головіну зі своєю групою кораблів прямувати попереду основних сил ескадри на відстані двох парсеків и постійно тримати зв’язок з основними силами і командирським кораблем! Всім - негайно повідомляти на флагман про випадки виявлення будь-яких сторонніх об’єктів чи будь-яких змін параметрів простору і часу по курсу руху кораблів! Знайдену рукопис передати біологам для покриття її консервантом з метою забезпечення подальшого збереження. Через годину зібрати Вчену Раду експедиції у кают-компанії для читання щоденника.
А ще по якійсь хвилі, вже менш офіційним голосом додав:
- І обережніше з рукописом. Йому, як не як, вже понад п’ять століть…
Через годину члени Вченої Ради зібрались в кают-компанії. Щоденник до того часу було приведено до стану, що забезпечував його збереження, і тому можна було приступати до його читання. Цю місію доручили космобіологу Рікко Зітті, який володів найкращою в екіпажі дикцією і який мав справжній талант з захопленням доводити до відома аудиторії будь-який документ. Навіть, коли зміст цього документа був зовсім нецікавим. До того ж, рукопис було написано на рідній для нього італійській мові. Хоча за минулі століття вона дещо змінилася, та розібратись в написаному Рікко міг значно краще за інших. 
Рікко Зітті з хвилюванням почав читати досить солідний щоденник, зміст якого ми наводимо дослівно. Це був щоденник одного з членів екіпажу земного зорельота “Птах надії”.
- “Птах надії”? Стривайте, стривайте! Так це ж четвертий міжгалактичний політ землян! – схвильовано прошепотів капітан Сольвінг. - Експедиція вважається такою, що пропала безвісті. Як і три попередні!..
- Так!.. Якщо це справді той зореліт, то ми хоча б щось зможемо дізнатись про долю цієї експедиції. Але звідки тоді в кораблі дракони? Наскільки я пам’ятаю, експедиція зникла через два дні після її виходу за межі Сонячної системи, - почав пригадувати адмірал. - Читайте швидше! Може,  саме з цих записів ми й зуміємо розгадати цю давню таємницю.

Розділ 2. Вісті з мороку часу

“Цей щоденник розпочато в день старту нашого космічного корабля “Птах надії” з місячного космодрому “Море дощів” 12 травня 2…. року. Зрештою, особисто мені не подобаються хронології і тому я буду вести свій щоденник без будь-яких згадувань про дати. Тим більше, що для нас весь цей політ буде сприйматися наче одна-єдина, але досить тривала космічна вахта. Та й щоденник цей я веду в основному для себе самого. А для мене найважливішими є самі події, а не час їх виникнення. Можливо, що це й не правильно. З цього приводу я ні з ким не збираюсь сперечатись. Але це мій щоденник і я буду вести його так, як мені більше до вподоби. На борту нас - тринадцятеро. Колись, за старих часів, це число вважалось нещасливим. Чортова дюжина! Але ми в нещастя не віримо. Ми з тих, кому таланить у всьому! Адже нас залишилось лише тринадцять з двохсот п’ятдесяти випускників Академії астронавтики! Всі інші наші товариші отримали призначення на міжпланетні кораблі. Вони будуть літати по трасах Системи. Лише нас - кращих з кращих - призначили в екіпаж, якому доручено здійснити перший міжгалактичний політ. Ми - перша команда Далекої Космічної Розвідки! Це дуже почесно, дуже приємно, але, водночас, це багато до чого й зобов’язує. Ну, хоча б тому, що такі експедиції вже споряджалися. Їх було три, але про їхню долю досі нічого не відомо. По крайній мірі, зв’язок з ними було втрачено після виходу їхніх кораблів за межі Сонячної системи...

Далі буде...