Середа, 15/08/2018, 11:17
Кошик для душі
Пошук
Меню сайту
Проза
Поезія
Тексти пісень
Опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 12
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Хмаринка тегів
Головна » 2016 » Квітень » 2 » Оповідання зі збірки "Стежки рибальські"
19:57
Оповідання зі збірки "Стежки рибальські"

Сом на мотоциклі

Дядько Микола – наш хороший знайомий. Ми вже років двадцять з ним дружимо. Нерідко й рибалимо разом. Все нам у ньому подобається: і те, що він господар хороший, і що рибу ловити вміє. А особливо ми любимо його за те, як захоплююче він про свої пригоди розповідає.
Цю історію я з його слів переказую. Що у ній правда, а що домисли – судіть самі. Якщо щось і прикрашено трішки, то це на совісті самого дядька Миколи залишиться. Хоча особисто я знаю його, як людину правдиву і на дурні побрехеньки не здатну. Тому й пропоную це розповідь вашій увазі.
Давно це було. Років тридцять вже минуло, якщо не більше. Дядько Микола тоді ще зовсім молодим хлопцем був. Тільки одружився. Працював він тоді на цементному заводі. Зарплату немалу по тодішнім міркам отримував. От і купив собі один з перших у селі мотоцикл "Ява".
Хороший мотоцикл "Ява", швидкісний, по трасі, наче стріла, летить. Але купував його дядько Микола не для їзди по асфальтних дорогах. Для рибних своїх походів купував. А саме для рибалки не дуже зручним виявився той мотоцикл. Адже хороша дорога далеко не до кожної річки чи озера є. А от по польових путівцях, розбитих селянськими возами і тракторами, тисячі разів переораних коров'ячими ногами, на «Яві» не надто й розженешся.
Та Микола й до таких, не надто сприятливих умов пристосувався. Іноді навіть за тридцять-сорок кілометрів на рибалку їздив. Нові рибні місця шукав і річку нашу досліджував.
Того дня чи він поспішав куди, чи не було у нього часу на далекі свої місця поїхати, чи була на те якась інша причина, та сидів він з вудками на Дністрі, неподалік від свого дому. Сидів просто для задоволення. То коропчика невеличкого витягав, то окуньця, то плотвичку.
Вже й сонечко високо у небо підбилося, ранкові солов'ї відспівали-відщебетали. Почав він додому збиратися. Як раптом звернув увагу на переляканих качок на річковому плесі. Придивився до виводку уважніше, а каченята на всі боки розпливаються і кричать перелякано. Полічив їх, аж одного й нема. Тим часом злякана малеча вслід за мамою-качкою зі всіх сил до берега підгрібала.
"Таки п'ятнадцять ", - ще раз перерахував їх Микола. "Нема одного"...
Він почав оглядати небо над річкою у пошуках шуліки чи якогось іншого пернатого хижака, який міг би каченя забрати. Але небо було чистим. Одні тільки чайки над рікою носилися. Та вони каченят не беруть.
Качата тим часом вже до берега наблизились. Не більше трьох метрів їм подолати лишилося. Раптом щось як ударить між ними! Качата знов на всі боки так і приснули. І знову одного не дорахувався Микола. Зникло каченя, ніби й не було його зовсім.
"Чи не сам господар ріки пошуткувати вирішив?" –стривожено подумав тоді. "Сомові, якщо вже так качатина сподобалась, нічого не варт всіх перехапати"...
Ніби на підтвердження його догадки і сам господар річкових глибин на поверхні води вивернувся. Наче колесо по воді проїхало. Ще й хвостом на прощання по воді ляснув. І зник у глибині, поспішаючи перетравити свою здобич.
- Ах ти, душогуб клятий, - не втримався від міцного слівця Микола. – Почекай у мене! Я не я буду, коли тебе не спіймаю! За качат погублених і на тебе погибель знайдеться! Будеш своїм власним м'ясом за качатину розраховуватись…
Та пообіцяти щось спересерддя куди легше, ніж ту обіцянку виконати. Це ж вам не карась якийсь, недомірок. Річковий господар запросто на кілька пудів потягнути може. Це ж справжній звір! І сила його - неміряна...
Але Микола не з тих людей, які слова на вітер кидають. Якщо вже задумає щось, то обов'язково зробить. Ні часу свого, ні грошей на виконання задуманого не пошкодує. А що снасті відповідної на цього звіра нема, так то не біда! Снасті й самому виготувати недовго. 
Вихід досить швидко знайшовся. Та його особливо й шукати не треба було. Метрів п'ятдесят міцного капронового шнура у нього вдома було. А гачок відповідний йому коваль у заводській кузні зробив. Ще й загартував його, як слід. І вигострив до необхідної гостроти. Йди, мовляв, рибаче, лови свого сама! Тільки, гляди, всю іншу рибу не розлякай...
Та Микола на насмішки коваля уваги не звертав. Спіймав дві ворони, пір'ячко з них повисмикував і злегка обсмажив над вогнищем. Саме на цей "делікатес" він і збирався річкового велета спокусити.
Великих сомів, в основному, вночі ловлять. Тому й вирішив Микола ніч проти неділі на річці провести і сома там посторожувати. А так як мотоцикл помити збирався, то й поїхав на своє полювання на ньому. Ніби відчував, що той йому хорошу службу послужити зможе. Батькові тоді жартома сказав, що буде на чому сома додому довезти. Щоб свій власний пуп не надривати.
Помив він тоді свій мотоцикл і поставив його на підніжку біля старої верби. А сам донки на мирну рибу закинів, дзвіночки на них начепив, після чого взявся за свою сомову снасть. Начепив на гак підсмажених ворон і шпурнув їх у річку. Туди, де сомова яма плавно у мілину переходила. А свій кінець донки якось підсвідомо, зовсім не думаючи про можливі наслідки і не вибудовуючи наперед ніяких планів, до багажника «Яви» прив'язав.
Коли вже добре стемніло, присів він біля верби, вогонь невеличкий запалив і сидить собі, ніч зоряну слухає. А тиша навколо – як у космосі. Тільки річкова хвилька про щось тихо шепочеться з берегами. Та час від часу риба на воді зіграє. Сама обстановка такої чарівної ночі або на філософські раздуми налаштовує, або на сон тягне.
Чи довго так сидів Микола, замріяно на зоряне небо поглядаючи, він потім і сам пригадати не міг. До дійсності його повернули якісь незрозумілі звуки, що несподівано увірвалися в чари літньої ночі. А йшли ці звуки звідкись з-за верби, від його «Яви». Ніби колесо об землю стукає. І раз, і другий, і третій...
"Так це ж сом схопив!" – блиснула стривожена думка. Мелькнула, і миттєво Миколу на рівні ноги зірвала. Так і кинувся до мотоцикла. А той вже мало з підніжки не падає...
У Миколи завжди голова швидко працювала. Тому й будь-яке діло завжди у нього швидко робилося. І того разу він не розгубився. Застрибнув на свого моторизованого коня, завів його з напівоберту і помалу почав рухатися. Першу передачу ввімкнув, на газ ледь натиснув, а мотоцикл нікуди їхати й не збирається. Колесо крутиться, буксує, а якась невідома сила Миколу разом з мотоциклом у воду тягне.
Тут рибалка й сам злякався. Затягне ж річковий чорт машину у воду! Роби тоді, що хочеш! З ямы його не витягти. Та й хто його знає, куди його цей водяник заведе? Шкода «Яви»! До сліз шкода! Не накатався ще!..
Зціпив тоді Микола зуби, і давай газувати, намагаючись сома на силу взяти. Кілька хвилин та нерівна боротьба тривала. Чи, може, кілька годин?.. Або цілу вічність?.. Ті хвилини Миколі дійсно вічністю здалися. Нехороше таке відчуття. Ніби десь далеко за межами власного простору перебуваєш та поза часом існуєш...
Через деякий час сом почав потрохи здавати. Напевно, сам собі не повірив, що якась сила його зупинити може. Чи то торохтіння мотоцикла, яке по шнуру йому передавалося, його так налякало, чи сам він напрямок свого руху змінити вирішив, але саме ті кілька секунд паузи його й погубили. Не врахував, видно, господар ріки, що його у такий простий спосіб пересилити можна.
А Микола, відчувши деяке послаблення опору риби, відразу ж тим і скористався, відвоювавши у сома кілька метрів суходолу. Мотоцикл надривно ревів, перемішуючи колесами траву і береговий пісок, але повільно рухався до дамби. Зрушивши з місця, Микола відразу ж на другу передачу переключився. А потім і на третю. Ще й газу трохи піддав, і таким чином розігнав таки свого сталевого коня, не залишивши сомові майже ніякого шансу. Так і на берег його виволік. Як бичка на шнурочку. А потім ще далі відтягнув, наскільки зміг. Добре, що берег у тому місці пологим був. Без крутояру.
Тільки вискочивши на дамбу, рибалка трохи опам'ятався, зупинив свій мотоцикл і зразу ж перерізав шнур, що зв’язував його «Яву» з рибою. "Чорт з ним, - подумав, - з тим сомом! Добре, хоч мотоцикл від річкового купання врятував!"
Мотоцикл мотоциклом, а сам шнура з рук не випускає. Спочатку навіть подумав, що сома на гачку вже нема. Але той скоро знову нагадав про себе. Відійшовши від шоку, він почав кидатися на березі, намагаючись повернутися у свою рідну стихію. 
Шнур у Миколиних руках завібрував і почав несамовито смикатися з боку на бік. А там, на річковому березі, у темряві ночі, віддаючи боротьбі за виживання свої останні сили, нестримно билася величезна рибина. Вона кидалася з боку на бік, високо підскакувала над землею, люто молотила хвостом, рзкидаючи навколо себе і пісок, і каміння, і видерту з корінням траву...
Та шансів врятуватися у сома практично вже не залишалося. Від рятівної води його відділяло не менше двадцяти метрів ворожого для нього середовища, подолати яке йому, прив'язаному, було вже не під силу. Та й сам Микола був не з тих, хто міг би подарувати своїй здобичі ці рятівні метри. Правда, від надмірного хвилювання і перенапруження він і сам тремтів від п'яток і до кінчика носа. Але шнур з рук не випускав. Він ніби вріс у стиснуті в кулаки долоні. А наполохана думка все ще билася і билася в голові: "Як би його не впустити!.. Як би взяти цього качиного злодія?!.»
Це вже потім Микола до кінця зрозумів всю даремність своїх переживань. А тоді, скоряючись лише тисячолітньому інстинкту мисливця, він підняв з землі замашну ломаку, не випускаючи шнур з рук, впритул наблизився до сома і, що було сили, вдарив його по голові. Варварський, звичайно, спосіб. Але дуже дієвий! Микола й сам це усвідомив лише трохи згодом. Навіть каявся, що саме так вчинив. Та, з іншого боку, і здобич його менше мучилася...
Коли сом, нарешті, припинив свій опір і затих під яскравими літніми зорями, тільки тоді Микола відчув, як він стомився. Все ще не випускаючи шнур з рук, він сів на землю неподалік від своєї здобичі і жадібно затягнувся сигаретою. 
Скільки важив його сом? Шістдесят вісім кілограмів. Правда, зважували його вдома окремими шматками. Жива вага була набагато більшою. Адже тельбухи на вагу не клали... А в довжину сом мав два метри і вісімнадцять сантиметрів. От такий собі водяник... Тепер таких велетнів і не зустрінеш.

Переглядів: 420 | Додав: fand | Теги: Сом на мотоциклі | Рейтинг: 2.0/1
Всього коментарів: 0
avatar
Бізнес-ідеї
Вчимо English
Календар
«  Квітень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Друзі сайту

andriana.in.ua

mykolaiv.ucoz.ua

komorashop.com.ua

Graffiti Decorations(R) Studio (TM) Site Promoter

QWW.com.ua - Каталог украинских сайтов
Белый каталог сайтов
Copyright MyCorp © 2018