*   *   *

Немов  в  якімсь  калейдоскопі,
Імлиться  сірих  днів  туман.
Усі  ми,  начеб  то,  а  Європі.
Та  щось  її  у  нас  нема.

Сміття  на  вулицях  і  в  душах.
Сміття  в  озерах  і  в  лісах…
Ще  й  жаба  українська  душить
І  на  усіх  наводить  страх.

Азійська  кров  нуртує  в  жилах.
Щось  від  Європи  в  них  теж  є…
Ми  стільки  літ  у  рабстві  жили,
Що  геть  забули  про  своє.

У  нас  ще  гонору  багато
І  отаманів  -  до  біди.
Ми  всі  ще  -  трішки  азіати, -
Хоч  нас  в  Америку  веди.

А  була  ж  європейська  слава!
Нас  визнавали  всі  світи,
Коли  до  князя  Ярослава
Від  королів  ішли  свати.

Від  нас,  від  Києва  святого,
Пішов  увесь  слов’янський  рід!
Схиляйтесь тільки перед Богом!
Кумирам  кланятись  не  слід.

Боріте  кров  свою  погану,
Як  боре  зиму  дух  весни!
Бо ми – не внуки Тамерлана.
Ми  -  Володимира  сини!

Забудьте  чвари  і  незгоди!
Забудьте заздрість, біль і гнів!
Хай дух козацький в жилах бродить
І  вимиває  з  нас  рабів.

Будуйте  впевнено,  невпинно,
В  майбутнє  прокладайте  шлях!
Щоб  слава  неньки-України
Лунала  по  усіх  світах.

Коли  на  всіх  нас  буде  попит –
У  нас  і  світі,  повсякчас, -
Не  ми  підемо  у  Європу.
Вона  сама  прийде  до  нас.