Середа, 15/08/2018, 11:17
Кошик для душі
Пошук
Меню сайту
Проза
Поезія
Тексти пісень
Опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 12
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Хмаринка тегів
Головна » 2016 » Березень » 13 » Оповідання зі збірки "Стежки рибальські"
00:02
Оповідання зі збірки "Стежки рибальські"

Несподіваний баланс

Про цей випадок згадувати мені особливо приємно. Приємно тому, що це спогади золотого дитинства, спогади про мої перші кроки на ниві нелегкої, але такої захоплюючої рибальської науки. Приємно ще й тому, що  я,  тоді ще пацан-п'ятикласник, на всі сто обставив шістьох дорослих дядьків-рибалок. А така удача в житті не часто трапляється.
Тепер, з висоти сьогоднішнього дня, ту мою рибалку можна було б назвати невдалою. Але, як би там не було, саме її можна вважати найсолодшим спогадом про моє дитинство, спогадом, пов'язаним зі щирим захопленням рибною ловлею.
Був сонячний день ранньої весни. Швидше навіть не день, а ранок, так як почалось все приблизно о десятій годині і тривало не довше, ніж до полудня. А сталося це 24 березня. Навіть дата досі пам'ятається, хоча пройшло вже кілька десятків років.
Як на кінець березня, було досить тепло, і тому на невеличкій річечці, одній з приток Дністра, зібралося чимало рибалок. Більшість із них, напевно, вперше після тривалої зими, вийшли на відкриту воду. Всі ми раділи і теплому весняному дню, і лагідному сонечку, і нехитрим покльовкам виголоднілої протягом зими риби. То карасик, то плотвичка, то окунець клюне. Тим і тішиться серце рибалки. Зрідка, поміж дрібнотою, і щось більш солідне на червячка спокушалося. Так що без риби ніхто не залишився.
Ігноруючи риб'ячий дріб'язок, на неневеличкому озерці, яке колись було затокою річки, сидів у очікуванні щучої покльовки старий рибалка. Це озерце було з'єднане з річкою вузенькою протокою, і тому до нього постійно заходила будь-яка риба. 
Особливо озерце славилось своїми линами і щуками, яких там було чимало. Цьому сприяли і більша, ніж у річці, глибина, яка доходила до двох метрів, і зарослі водоростів, і забиті у дно товсті сваї, які колись були підпорками мосту, зруйновоного ще під час війни. Тому таємных місць для влаштування щучих засідок в озерці було більше ніж достатньо. А де є місце для засідки, туди й щука навідатись не забариться.
Дядько розкинув тоді п'ять вудок на малька і з нетерпінням чекав першої покльовки зубастої. Він був твердо переконаний у тому, що бодай кілька з них спокусяться відбірним мальком-верхівкою або «тюлькою», як її ще називають у наших краях. Але очікуваних клювань все не було й не було. Вже й годинникова стрілка до десятої наблизилась, а садка свого дядько з рюкзака ще не діставав.
Спочатку він сидів на озерці сам. Та з часом туди подійшло ще кілька рибалок. Вони закинули свої вудки під осоку, сподіваючись, що тепле весняне сонечко зуміє достатньо розігріти якщо вже не линів, то бодай карасів. 
Прийшли туди й ми з батьком. Я тоді хвилин десять просидів біля своєї вудки і мені стало сумно. Хотілося, щоб поплавок танцював на воді, щоб риба тріпотіла на жилці. А тут - не клює!..
Побачивши у відрі незнайомого дядька досить багато малька, я випросив у нього двох, начепив одного на гачок своєї нехитрої вудки і закинув свою снасть під одну із свай.
Як не дивно, пластмасовий поплавок відразу ж зник під водою. Після підсікання моє вудило вигнулось у дугу і якось підозріло затріщало. На поверхню води повільно, ніби знехотя, поднялась велетенська щука. Якби вона надала можливість ще хоча б трішки помилуватися собою, то можна було б і мох на її спині добре розгледіти. Такою великою і старою вона була. Голова щуки була біля однієї сваї, а хвіст – біля іншої. А між ними – з півтора метра, ніяк не менше...
Подивилася щука на рибачка… Зверхньо так глянула… Потім зубами один раз клацнула і так само повільно, як з'явилася перед тим, розтанула у таємничій глибині.
У мене тоді й руки, й ноги затремтіли від образи. Адже такий рідкісний трофей було втрачено! Та зате який адреналін у голову вдарив! Який рибальський азарт полонив мене від маківки до самих п'ят! Здавалось, що ніякого порятунку від збуреного вихора азарту не буде. Мені неймовірно захітілося спіймати цю Цар-рибу. Щоб всім, всім, всім остаточно довести своє право називатися справжнім рибалкою. 
Швиденько прив'язавши новий гачок, я знову закинув вудку під ту ж сваю.
Дядько, власник малька, лише посміхнувся тоді. Кидай, мовляв, кидай! Але яка ж риба тобі там ще раз клюне?..
Та диво все ж сталося! Все повторилося з надзвичайною точністю. Ніби у якомусь фільмі одні кадри двічі підряд прокрутили.
Так само несподівано зник під водою мій поплавок. Вслід за підсіканням точно так само на поверхню води сплила та ж щука. Адже навряд, щоб в одному місці стояло дві однакові за розміром хижачки. Знову злегка клацнули щучі зуби, і рибина так само спокійно розтанула в глибині. Ніби не її двічі підряд потривожили і з дна на поверхню піднятися змусили. Тільки й того, що хвостом спересерддя по воді ляснула. Розгнівалась-таки на мене щуча цариця...
Юному рибалці це ще більшого азарту додало. А в дядька, по всьому було видно, аж зуб розболівся від такої несправедливості. Чи всі зуби відразу?.. По крайній мірі, він так скривився і підпер долонею щоку, що інакше, як про зубну біль і не подумаєш.
Це ж треба! Він з самого ранку чекав цих покльовок, а жодна з зубастих на його вудки навіть уваги не звернула! А тут прийшло якесь пацаня, і у нього відразу аж дві хватки! 
"Не дам більше малька! - подумав дядько, сердито глянувши на невдаху-рибалку. - Нехай сам собі спіймає."
Цілком можливо, що йому потім і самому за себе соромно стало. Але тоді він просто затявся. Не дам - і край! Ще й на відро своє сів. Щоб я тих мальків навіть не бачив. Мене вже й батько почав соромити. А потім ще й висварив. Але що означає така сварка, навіть від рідного батька, якщо хочеться, ХОЧЕТЬСЯ! Ну, просто до нестями хочеться спіймати цю величезну рибу?..
-    Дядьку, дайте малька! Ну, будь ласка! - продовжував я канючити, з заздрістю поглядаючи на відро, у якому плавало не менше сотні верхівок. - Ну, дайте! Ну, що вам, шкода?..
І стільки розпачу було у тому, ще зовсім тоненькому, голосочку, стільки надії, що навіть у сердитого дядька серце стрепенулося. Та й інші рибалки за мене свій голос подали. Особливо присоромив його солідний рибалка у льотній фуражці.
-    Дай ты пацану малька! Пусть научит нас, дураков старых, рыбу ловить!
Зрештою, дядько не витримав. Встав зі свого відра, і каже мені:
-    Бери! Не проси більше! Просто бери з відра, скільки потрібно. Я дозволяю. Тільки спіймай хоча б щось...
У мене тоді аж очі засвітилися від щастя. По крайній мірі, так повинно було бути. Це ж треба - така удача! Та з такою хмарою малька можна цілий віз щук натягати!..
Подякувавши за такий несподіваний подарунок, я взяв ще одну тюльку і закинув свою снасть трохи осторонь від зачарованої сваї.
Як і в попередні рази, поплавок миттєво зник під водою. Дядько з розпачу ледь свою сигарету не проковтнув, коли через кілька секунд я виволік-таки кілограмову щуку на берег.
Ну чому, чому риба завжди клює або зовсім невмілим, або тим, хто її навіть ловити не бажає?.. Чому на його такі надійні і десятки разів перевірені щучі вудки за стільки часу не було жодної покльовки?.. Чому цьому пацану кожного разу клювало, тільки його поплавок падав на воду?..
Протягом якоїсь хвилини у його голові, напевно, промелькнуло не менше сотні таких "чому?". От тільки толку від того не було ніякого. Щуки продовжували ігнорувати всі його вудки, хоча він почав активно шукати хижака, закидаючи свою снасть то в одне місце, то в друге, то в третє...
А я тим часом вже й другу щуку витягнув. Трішки меншу за першу. Ще й зійшло у мене ще три. Гачки мої відкусили і втекли, куди очі бачать.
Після того, як я впустив четверту щуку, дядько не витримав такого знущання над собою і, звертаючись до присутніх на озерці рибалок, запропонував їм:
-    Хлопці! Малька для всіх вистачить. Беріть кожен, хто скільки хоче, і пробуйте ловити. Може, ще хоч комусь поталанить. Не тілько ж цьому хлопчиськові вони клювать будуть..
Двічі запрошувати не довелось нікого. Крім нас з батьком на озерці було ще п'ять дорослих рибалок, включаючи і власника малька. Всі вони, теперь вже не соромлячись, підійшли до заповітного відра, на яке вже давно з потаємною надією поглядали, і кожний взяв по кілька мальків і відразу ж позакидали всі свої вудки на щуку. 
П'ять хвилин чекають... Десять, п'ятнадцять... Не клює зубаста, хоч ти плач! У них не клює. А я вже й третю спіймав. І ще п'ять чи шість покльовок реалізувати не зумів...
До дванадцятої години тоді щука клювала. Але брала тільки на одну вудку. Наче вона зачарованою була... Вісімнадцять покльовок! І всього лише три щуки у сумці. Але мені й того було цілком достатньо. Очі справжнім щастям світилися, а від гордощів груди так й розпирало. Адже я справжнім щукарем став! Не тим, що у книжці, а найсправжнісіньким! 
Найбільшу свою щуку я тоді з радості такої великої тому незнайомому дядькові запропонував. З вдячності за надану можливість потішити душу таким небаченим кльовом.
Але відмовився дядько від тієї щуки.
-    Бери, - каже мені, - хлопче, і неси свою здобич додому. Сьогодні твій день! Запам'ятай його! Назавжди запам'ятай! Бо така удача, як у тебе сьогодні, не так вже й часто трапляється...
Того дня тільки льотчик, що за мене голос подав, одну щуку спіймав. Ніби сама Доля нагородила його за доброту душевну. А більше нікому навіть не клюнула. 
От який несподіваний баланс вийшов. У мене – вісімнадцять покльовок, а у них – тільки одна на шістьох. От і зрозумій її, ту щуку! 
А, може, вона, щука, просто знає – кому клювати?.. Га?..

Переглядів: 88 | Додав: fand | Теги: Несподіваний баланс | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Бізнес-ідеї
Вчимо English
Календар
«  Березень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Друзі сайту

andriana.in.ua

mykolaiv.ucoz.ua

komorashop.com.ua

Graffiti Decorations(R) Studio (TM) Site Promoter

QWW.com.ua - Каталог украинских сайтов
Белый каталог сайтов
Copyright MyCorp © 2018