Середа, 26/09/2018, 17:10
Кошик для душі
Пошук
Меню сайту
Проза
Поезія
Тексти пісень
Опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 12
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Хмаринка тегів
Головна » 2016 » Березень » 16 » Оповідання зі збірки "Стежки рибальські"
19:45
Оповідання зі збірки "Стежки рибальські"

Щаслива лунка

Якось, в один із не надто холодних зимових днів, потягнуло мене на одну із стариць. Влітку я там не один раз рибачив. А от зимою… 
Навіть не знаю, що саме мене тоді туди повело. Я вперше туди зимою подався. Дуже вже незручно до тієї старици добиратися. Хіба що, на велосипеді. А тоді снігу майже не було. От і поїхав.
Стояла м'ягка, похмура погода. Ні тобі морозу, ні холодного сонячного світла. Легенький західний вітерець тільки ледь вгадувався, затягаючи дим з заводських труб на схід. При такій погоді – тільки рибу ловити. Якщо вона ловиться. Або вдома сидіти…
Не знаю, як де, а у нашій місцевсті західний вітер вважається рибним. І небезпідставно. Саме при такому у нас бували найкращі результати. Після такої рибалки рюкзаки приємно відтягували плечі, а спогади про проведений на водоймі день залишалися надовго.
От і того дня я сподівався, що без риби на юшку не залишусь. Тим більше, що стояла середина грудня, пора першого льоду. Риба ще була активною і непогано клювала.
Але підвів мене тоді мій льодобур. Ох, як підвів! Вірніше, я сам був винен у тому, що не подивився до нього заздалегідь, не відрегулював, не підгострив ножі. Льоду всього якихось десять сантиметрів, а я навіть впрів, поки одну лунку зробив. Вірніше навіть, не просвердлив її, а просто продушив своєю вагою. Засапався весь, поки воду у лунці побачив.
Прочистив лунку, закинув у неї поплавочну вудку, і чекаю, поки моїм мотилем хтось зацікавиться. Довго й чекати не довелось. Застрибала на кризі одна плотвичка. Потім друга, третя...
Та не звик я на одну вудку ловити! Ще хоча б порочку. Для мене обов'язково, щоб їх три-чотири переді мною маячили. А так як я раб своїх звичок, то залишив свою вудку і давай крутити-мучити нові лунки. Поки одну прокрутив, сім потів з мене зійшло. І кілька хороших покльовок прогавив. Мені б заспокоїтися і далі рибу ловити, а я третю лунку прокручую. Потім – четверту і п'яту. От тепер вже точно, досить… 
Заспокоївся лише тоді, коли провертів таки всі ці лунки. Але й риба чомусь заспокоїлась. Клювати перестала. Зовсім! Який може бути спокій, коли десь там, угорі, хтось постійно шумить, завиває (це звук від льодобура) і тупає. Та ще й так тупає, що весь лід тремтить? А по воді всі ці звуки на всі боки поширюються. Лякають вони рибу. Не звична вона до такого.
Лунок тепер у мене багато! І всі - мої! Ніхто на них не претендує. Ніхто заздрізним оком не поглядає. Тому, що нема нікого поряд. Сам я на водоймі. Ні позазрити мені, ні посміятися з мене нікому...
Сів я біля своїх лунок. Вудки позакидав. Сам весь на очікування перетворився... 
Десять хвилин чекаю. Нічого! Ще двадцять. Ані натяку на покльовку. Вже й сам себе за дурість свою сварю. Але толку від того ніякого. Адже все вже зроблено. Виправити нічого не можна. На сторожкову пробую. Безрезультатно. Почав блешнею махати – ніби в криницю її закинув. Не клює - хоч плач!
Але, думаю, якщо ти зранку клювала, то, може, після обіду тебе на те саме потягне? Мені поспішати нікуди. Не крутити ж лунки десь в іншому місці таким тупим льодобуром. Дочекаюся вечора. А не спіймаю більше нічого, так не вперше ж...
Пожаліла мене тоді пані Удача. Західним вітром нагнала на мене рибу. Дочекався таки я нових покльовок. Та ще яких! Про такі тільки мріяти можна! Але, як не дивно, клювало тільки в одній лунці. Не можу сказати, що в інших зовсім нічого не було. Покльовувало зрідка. Та зовсім не те, що у тій… 
Клювала тільки плотва. Мірна, хороша, грамів по 150-200. Але тільки на поплавочну вудку. Одна за одною! Встигай лише мотиля на гачок наживляти і у воду снасть опускати. До вечора рівно сорок штук спіймав. І тільки штук п'ять з них – з інших лунок.  А та, особлива, майже весь улов мені подарувала.
Цілий тиждень мені та щаслива лунка снилася. Спокою мені не давала. Ніби кликала мене до себе, манила з нездоланною силою.
Наступного вихідного ми вже втрьох приїхали на моє місце. Ми були переповненими найрайдужнішими сподіваннями на чудову рибалку. Та не всім судилося...
Моя щаслива лунка відразу ж впізнала мене. Тільки я її відкрив, тут же належним чином відреагувала на мою мормишку. Я ніби у воду дивився. Спочатку на сторожкову вирішив спробувати. Тут же чудова плотва попалася. За нею – друга. А за другою плотвою – досить гарний окунь. 
Як не дивно, але першого разу риба клювала виключно на поплавочну вудку. А тепер – тільки на сторожкову. На поплавочну – жодної покльовки за цілий день. 
Клювало тільки в одній лунці. У моїй щасливій. У мене вже з десяток плотвиць і окунів було. А друзі мої ще жодної покльовки не бачили. Вони нові й нові лунки бурять, та на мене сердито поглядають. Але результату у них – ніякого. А хіба я винен у тім, що вона тільки у моїй лунці клює? Мені й самому це здається дивним. Ну, чому так? Алже минулого разу, хоча й зрідка, але в інших лунках теж плотва брала. А тут – як відрубало!
Друзі мої вже й на інші ямки збігати встигли. Але й там – нічого. А у мене й далі покльовує. То плотвичка, то окунь. Хоча й не такий інтенсивний кльов, як минулого разу, але цілком задовільний.
Другу щасливу того дня лунку також знайшов я. За кущем, біля самого берега. Мій швагер Володя з цієї лунки десятки два плотвичок і окунів спіймав. Навіть одного підлящика підчепив. Але риба його була дрібнішою за мою. 
А от Ігор тоді жодної покльовки так і не побачив. Хоча й поряд зі мною сидів, і біля Володі пристроювався. Тридцять сантиметрів між нашими лунками тоді було. Але в одній клювало, а в іншій – ні.
Ігоря нам було шкода. Та що поробиш? Адже воно саме таким і є – рибацьке щастя! Одному хоча б час від часу посміхається, а до іншого спиною відвертається. А іноді навіть дулю показує…
А от чому тільки одна лунка у мене двічі підряд щасливою була, ми так і не здогадалися. На площі майже в чотири квадратні метри, з моєю лункою у центрі цього квадрату, глибина абсолютно однаковою була. Дно всюди піщане. Ні ямки під моєю лункою не було, ні підвищення, ні коряги якоїсь, де б риба могла свої стоянки влаштовувати. Дно повністю голе, позбавлене рослинності. Точно таке саме, як і на півтора-два метри у будь-який бік. 
А риба клювала тільки в одному місці. От і зрозумій її після цього! Вгадай, де саме пройде заповітна стежка-доріжка, якою буде проходити риба і над якою й треба пробурити свою щасливу лунку.
От тільки на рахунок риб'ячих стежок-доріжок у мене все ж є певні сумніви. Адже хлопці тоді мене зі всіх сторін оббурили. Я ніби на решеті сидів. Існували б ці самі риб'ячі доріжки, то бодой на одну з них обов'язково хтось натрапив би. І не один раз! Але клювало тільки в одній лунці. Ніби риба там просто з «нічого» матеріалізовувалася…

Переглядів: 93 | Додав: fand | Теги: Щаслива лунка | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Бізнес-ідеї
Вчимо English
Календар
«  Березень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Друзі сайту

andriana.in.ua

mykolaiv.ucoz.ua

komorashop.com.ua

Graffiti Decorations(R) Studio (TM) Site Promoter

QWW.com.ua - Каталог украинских сайтов
Белый каталог сайтов
Copyright MyCorp © 2018