Середа, 15/08/2018, 11:17
Кошик для душі
Пошук
Меню сайту
Проза
Поезія
Тексти пісень
Опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 12
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Хмаринка тегів
Головна » 2016 » Березень » 20 » Оповідання зі збірки "Стежки рибальські"
08:33
Оповідання зі збірки "Стежки рибальські"

День Великої риби

Люди, не посвячені в таїнство рибної ловлі, часто називают нас, справжніх рибалок, некоректним словом "фантазери" або, говорячи по-простому - брехунами. 
Образливо! Образлио, тому що цілком незаслужено. Незаслужено і безпідставно. Але ми на таких людей не ображаємось. Як і лікар на хворих. Чи варта ображатися на доміношників-"козлятників", у яких тільки й справ - у вихідні дні столи доміношними кісточками ломати і лихословити так, що вуха у прохожих в'януть? Адже вони, убогі, не в стані зрозуміти, що велика риба, яка у нас нерідко зривається з гачка, тілько тому й змогла досягти солідного віку і великих розмірів, що вона значно розумніша від всієї іншої рибної братії. Тому й вудки наші громить безжалісно. Адже вона часом цілком свідомо на покльовку йде. Тільки для того, щоб над нами, рибалками, познущатися. А рибалці цьому потім ніхто й не вірить, що пудовий коропище його хвалене імпортне вудило розгромив-розмочалив. Самі б спробували такого на вудці втримати! Тоді знали б, як над рибалками насміхатися.
Я сам - рибалка з великим стажем. Але небилиць розповідати не люблю. Не лише своїм друзям і товаришам по спільному захопленню, а навіть тим неофітам, які гачок від поплавка відрізнити не вміють. Навіщо себе різними фантазіями принижувати? Якщо не спіймав нічого, то так і кажу. Але якщо зловив, чи коли зірвалось у мене щось величезне, то чому мені повинні не вірити? Тільки тому, що такого не може бути? У нас, у справжніх рибалок, все може бути!
Розповім вам про одну свою рибалку. Як було, так і розповім. Ні добавляти нічого не буду, ні прикрашувати.
Того разу закинув я свої вудки, як тільки почало розвиднятися. Ранок був - просто на диво: кришталево чистий, свіжий, з солов'їними піснями і з комариним дзвоном. А як же без нього, без цього дзвону? Без нього на літній річці ну ніяк не можна. Не буває такої річки, щоб без комариного дзвону.
Небо на сході поступово ставало рожевим, все більше й більше розчиняючи райдужними фарбами залишки нічних сутінків і прогоняючи їх геть, за далекий-далекий обрій. Та тільки заради таких неповторних хвилин, хвилин реального єднання з природою, хвилин істинного розчинення у ній, і варта ходити на рибалку. Але, на жаль, далеко не всі люди здатні це зрозуміти. Може, тому й не вірять вони нашим оповідкам?..
Від споглядання оточуючої мене краси природи мене несподівано відволікла моя власна вудка, що з виляском вдарила по воді заповітної ямки. Котушка при цьому почала повільно крутитися. Вона метр за метром віддавала рибі намотану на неї жилку.
"Куди ж це ти так поспішаєш, дорогенька? Давай, хоч поборюкаємось трішки! У силі та вправності позмагаємсь! А там видно буде - хто з нас сильніший. Або, хто хитріший..."
Не довго й впиралася. Вже через кілька хвилин дозволила підвести себе до підсаку і без особливих проблем сама ввішла в нього. А далі вже - справа техніки. Не вперше.
Насильно вихоплена з рідної стихії і перенесена у вороже для неї середовище, рибина ледь тремтіла і невисоко підстрибувала на березі. Але чомусь здавалось, що вона не до води прагне, а просто виконує якийсь свій ритуальний танець. Ніби вона цілком свідомо йшла на те, щоб на берег потрапити, щоб моїм трофеєм стати…
Але що це за риба? Я й сам не відразу зрозумів. Не ловив такої ніколи. Навіть на базарі не бачив. Калейдоскоп пам'яти почав прокручувати перед внутрішнім зором надбані з книг знання - від Сабанєєва до сучасних дослідників. Я все більше й більше переконувався у тому, що це таки Вона! Вона!!! 
Невже?!! Та такого просто не може бути! Адже вона ще в далекі довоєнні роки зникла з нашої річки! Вже кілька поколінь рибалок її тут не бачили! Навіть не чув про неї ніхто.
Та це таки була Вона. Білорибиця! Найсправжнісінька! Реальна! Не доісторична, а цілком сучасна. Сьогоднішня! Жива і трепетна. Ледь прохолодна і така таємнича. Ніби справжня королева дністровських вод.
- Царице! Звідки ти тут узялася?.. З якої казки-легенди припливла до мене?..
Дійсно, ніби з далекого минулого випливла ця цариця прозорих річкових вод. Наче з самих затаєних чарунків пам'яті з’явилася. Припливла, щоб на мій гачок потрапити, щоб душу мені розтривожити і потішити, та на береговому пісочку полежати-позасмагати...
Коли я нарешті визначився з видом спійманої мною риби, то спочатку було вирішив відпустити її. Адже це така краса! Нехай плодиться-множиться у нашій річці! 
Але мій внутрішній голос, отой, що від лукавого, почав мені вперто нашіптувати.
"А що, коли ця риба - остання у річці зі свого роду? Що, як вона сама вирішила з честю та гідністю із життям своїм розпрощатися? Може, їй пари для нересту вже кілька десятиліть знайти не вдається? Що, якщо завтра вона комусь іншому на гачок потрапить? Такому, котрий все, що не гавкає, у садок кидає..."
Умовив-таки він мене, отой внутрішній голос. Вирішив я свій трофей себі залишити, додому його привезти, друзям-товаришам показати і на пам'ять з ним на руках сфотографуватися. Адже, без сумніву, що ніхто не повірить, коли випущу. Навіть друзі-рибалки. Бо у нас так нахабно ще жоден рибалка не бре..., не фантазував тобто, так відверто неправдоподібно.
Та й шкода було відпускати її. Адже до того часу моїм рекордним уловом був сазан на чотири кілограми. А тут - кілограмів сім. Ну, ніяк не менше! Так що, попливла моя білорибиця у дністровську глибину. Але вже у моєму садку.
Десь хвилин через двадцять - ще одна покльовка. Але цю я вже своєчасно помітив. Побачив і зреагував належним чином. Ох, і впирався ж він там! Вщерть рибальське серце потішив! Ніяк з води на білий світ вилазити не бажав. Але й цього я на поверхню води вивів і в підсак підхопив.
Це ж треба! Рибець! Та який красень! Не менше кілограма. Таких у нас теж - не густо. Тому й особливо приємно такого красунчика спіймати. Адже у моїй рибальській практиці він лише другий. Після першого, пам'ятаю, дружина мені наказувала тільки таку рибу й ловити. Сподобалась рибка! Дуже сподобалась! Та, на жаль, клює вона дуже й дуже рідко. Мало її ще в нашій річці.
Але тоді я натрапив на щасливе виключення із загального правила. Протягом якихось двох годин мені вдалося спіймати підряд ще шість таких самих красенів-рибців. Ще й зійшло кілька. Та я не шкодував за ними. Нехай живуть! Живуть і множаться! Не всіх же мені ловити. Риба у поєдинках з рибалкою також іноді перемагати повинна. Інакше зовсім нецікаво було б.
Вже можна було б і додому збиратися. Та де ви бачили рибалку, який від такого шаленого кльову втік би? І я не бачив. І залишити таке рибне місце ніяк не міг. Я ж не лисий! По крайній мірі - ще не зовсім лисий...
Риба клює й клює. Ну, просто-таки, свято якесь рибацьке! Справжнє свято! Саме таке, якого все життя чекаєш. І якого не завжди й дочекаєшся…
Вона клює, а я, знай, закидаю. Закидаю, і витягаю. І нових несподіванок чекаю.
Хочете, вірте, а хочете, ні, але несподіванки таки не забарилися. Після справжнього нашестя рибців відбулася така шалена покльовка, що я на неї ледве встиг зреагувати. Правда, довелося трохи повозитися. Але мені все-таки вдалося витягнути на берег величезну ... стерлядь. Не менше двох кілограмів у ній було! Щоб мені з цього місця не зійти, якщо хоча б на крапельку від істини відхилився!
Не встиг однією як слід натішитися, як вже друга вудка мало у воду не впала. Після недовгої боротьби ще одна красуня-стерлядь забилася на береговому пісочку. А за нею й третя пожалувала. Не бажала, видно, з подружками розлучатися.
Чи то день такий мені тоді щасливий випав, чи я чимось самій Фортуні догодив-приглянувся, але поплавки мої на воді ніяк вгомонитися не могли. Все пірнали й пірнали під воду. Ніби змагання по підводному плаванню між собою влаштували.
Після стерлядок вдалося вивести величезного … лина. Кілограмів на п'ять!!! Ніяк не менше! Та я у наших озерах вже більше п'ятнадцяти років лина не ловив, а тут - у самому Дністрі! Розкажи кому - не повірять! А що тут - не вірити? Он він, на березі лежить, бронзовими боками поблискує, і линяти на повітрі починає. Ніби за жадібность свою йому соромно стало. Спокусився, мовляв, на якогось там червячка…
А ще ж тільки дев'ята година ранку. У нашому місті не всі з постелі вибрались. Ще ж скільки риби зловити можна! Куди її складати і як додому везти, про те не думаю. Хіба ж до того, якщо вона клює, як несповна розуму?
Після лина було два коропа і три лящі. Ну, до цих я вже давно звик. Не одну сотню їх перетягав. Особливо, коропів. Та все одно - приємо. Не часто ж таке трапляється. Буває, що й без єдиного хвоста додому повертаєшся. Тоді навіть власний кіт на тебе ображається, а потім цілий тиждень після такої рибалки стороною тебе обходить. Поки не реабілітуєшся.
"Ні! Пора вже і честь знати. Збираюсь..."
Змотав дві вудки, а на третій поплавок все ще поглядаю. Потрібно ж ще одну спіймати. Останню. Без останньої, ну, ніяк не можна. Тому що не тільки друзі-рибалки, але й сама риба тебе поважати перестане. Остання повинна бути обов'язково! Це – як ритуал, якого необхідно дотримуватись. А інакше – пані Удача від тебе назавжди відвернутися може…
Остання покльовка була неспішною. Швидше навіть якоюсь в'ялою. Але цілком впевненою. Мій поплавок, ніби сам по собі, вирішив раптом покататися по воді. Поплив-поїхав. Повільно так поплив. Впевнено. А потім так само тихо-тихо пішов у глибину.
Після підсікання мені здалося, що мій гачок зачепився за якийсь корч. Але вже через кілька секунд цей "корч" раптом почав рухатися. Неспішно так. Солідно і з достоїнством. Ніби знехотя… 
Я ще намагався вгадати, хто ж це з рибної братії спокусився моїм червяком-виповзком, як раптом на поверхню води сплив величезний сом. Понад два метри в довжину. Їй-Богу, не брешу! Мені аж якось не по собі стало.
Обоє ошелешені, ми якийсь час дивились один на одного, наче намагаючись передбачити наступні дії суперника. Ніби їх дійно можна було передбачити… Тільки й того, що риба до себе тягнути всю снасть буде, а рибалка до себе.
Першим не витримав я. Ні! Я не смикнув вудилом і не почав спішно крутити котушку. Як не дивно, але я тоді почав думати про те, як я цього сома додому дотягну? Якщо до велосипеда прив'язати, то чи вистачить шнурків? Не волокти ж його на плечах п'ять кілометрів! Та ще й сам велосипед у придачу. Та ще й цілу купу іншої риби, якої також немало...
Але, видно, не сподобались сомові мої думки. Явно не співпадали вони з його власними. Мотнув він головою, погнав круту хвилю на берег, і обірвав мою снасть біля самого вудила. Навіть котушка не допомогла.
Моя вудка, зі свистом розсікаючи повітря, майже до самої землї розчахнула кущ калини, що ріс на березі, за моєю спиною. А я, втративши рівновагу, хляпнувся п'ятою точкою у берегову твань. Ще й так хляпнувся, що відразу ж і ... прокинувся.
Слава Богу, що це був тільки сон! Втраченої риби, звичайно ж, було шкода. Коли ще таку спіймаю?.. Та, зате, не потрібно руки рвати і ноги трудити, тягнучи свою здобич додому. А адреналін з такою силою у крові бушував, що ніякими словами не передати. Позитивні емоції так груди розпирали, що аж дух перехоплювало...
Світало. Пора було вставати на рибалку. Друзі ж чекають. Але яка може бути рибалка, коли риба цілу ніч снилася? Не знаю, як кому, але після таких снів капризниця-Фортуна до мене завжди спиною обертається. Часом навіть тим місцем, що трохи нижче спини розташоване. Ніби мене для неї навіть не існує. Не ловиться мені риба після таких снів. Зовсім не ловиться. Не раз і не два вже у тому переконався.
А тепер нехай хоч хтось дорікне мені тим, що я щось збрехав у цій розповіді! Нехай навіть камінь у мене кине, якщо обманув когось!
Жодної вигадки і, тим більше, ніякої брехні у ній нема! Як було, так все й розповів. А за те, що все це тільки уві сні відбулося, не ображайтесь. По-перше, це все-таки було! Хоча й відбувалося уві сні, у якомусь ефемерному, ірреальному світі, який навіть сучасній науці досі ніяк пізнати не вдаєтся, але який все ж десь існує. Інакше ми його, цей світ снів, і бачити не могли б. А, по-друге, я ж ні від кого не скривав, що все це мені тільки наснилося... Тому й ображатися не варто.
А рибалка потрібно вірити! Далеко не всі ми - хвальки і фантазери. Якщо й бувають якісь винятки, то вони лише підтверджують правило про те, що рибалки - люди правдиві.
А сома того я все одно спіймаю! Такий сон на найцікавішому місці перервав, негідник!..

Переглядів: 439 | Додав: fand | Теги: День Великої риби | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Бізнес-ідеї
Вчимо English
Календар
«  Березень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Друзі сайту

andriana.in.ua

mykolaiv.ucoz.ua

komorashop.com.ua

Graffiti Decorations(R) Studio (TM) Site Promoter

QWW.com.ua - Каталог украинских сайтов
Белый каталог сайтов
Copyright MyCorp © 2018